BooksUkraine.com » Сучасна проза » Жриці, амазонки та чарівниці 📚 - Українською

Читати книгу - "Жриці, амазонки та чарівниці"

141
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Жриці, амазонки та чарівниці" автора Ядвіга Жилінська. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:
закінчувався смертю одного чи двох борців. Отож у всьому Кноссі розмовляли про силу, вправність та вигляд ахейця, що так необачно зголосився боротися від імені Ванакса.

Варвар щодня на світанку ходив на пасовище, де в загороді пасся білий бик, і годував його травами. Сам їх для нього вишукував та збирав.

Якось туди прийшла цариця Пасіфая в супроводі Дедала. Але вже назавтра з’явилася сама. Довго вдивлялася своїми золотистими, як у пави, обведеними чорною рискою і видовженими до скронь очима в блакитні очі ахейця і врешті сказала:

— Якщо переможеш Білого Бика, станеш моїм коханцем.

І простягла до нього руку, в якій тримала малий старовинний ножик із обсидіановим вістрям.

Варвар засміявся, взяв у неї ножа та затис у долоні.

— Сховаєш його у волоссі, — мовила цариця.


Надійшов день урочистості. Балкони та галереї довкола великого дворища були вщерть заповнені глядачами. На центральному балконі сиділа Пасіфая у гроні товаришок, всі з гарно накрученими кучерями і вплетеними у них шнуркам перлів та бірюзи. Сукні дам були облягаючими, з короткими рукавами та вирізом, що показував оголені груди, вузенькою талією та спідницею з кількох шлярок. Пасіфая виступила в шатах кольору морських хвиль, який чудово підкреслював її золотавобронзову шкіру.

Чоловіки теж мали накучерявлене волосся, оголені торси, а від пояса короткі, до половини стегон, гаптовані спіднички.

На дворище потужним кроком увійшов повністю оголений варвар.

Тричі пролунав удар у бронзову тарілку, герольди розчинили браму, з якої вибіг білий бик. Оббіг арену і зупинився, побачивши ахейця. Тоді почав поволі наближатися до нього, витягаючи морду, ніби очікуючи на пахучу траву. Варвар одним стрибком кинувся до нього, ухопив за роги, пригнув до землі і вистрибнув йому на спину. Але бик схопився і, з ахейцем на спині, почав оббігати арену, намагаючись його скинути. Варвар тримався цупко, хоча напружені м’язи рук і краплі поту над верхньою губою свідчили про його зусилля. Тоді бик міцно вперся ратицями в землю, повільно схиляючи голову вниз. Видно було, що готується до останнього зусилля.

У цю мить Пасіфая здійняла руку, — тримала в ній лабрис.

— Убий його! — скрикнула гучно.

Запанувала тиша. Ахеєць зробив блискавичний рух, в його руці щось мигнуло, неначе блискавка, і з бичачої шиї бризнула кров.

Ахеєць зістрибнув зі спини звіра і, тяжко дихаючи, став над ним, схрестивши руки на грудях.

З галерей та балконів залунали оплески і посипались квіти.

— Гарне було видовище, — сказала Пасіфая.

— Але хто дав йому жертовного ножа? — спитав Мінос.


З цього дня переможця білого бика почали називати Тавром, а цариця призначила його Командиром Палацової Варти.

Кноссом кружляли дивні розповіді про Пасіфаю і Тавра. Начебто цариця наказала йому приходити на побачення у стародавній масці бика. Начебто називала його Священним Царем, а себе — богинею Місяця. Їх часто бачили вночі на галереї палацу, як вони вдивлялись у Місяць, а лазничі розповідали, що Тавр мав на тілі сліди укусів зубами.

Якось уночі Пасіфая сказала коханцеві:

— Колись Священного Царя сікли різками, аж доки не впадав у екстаз і не віддавав Матері-Землі своє сім’я. А потім його розривали менади.

— Інколи мені здається, що ти теж мала б охоту мене розірвати, — сказав Тавр.

— Ні, — Пасіфая хитнула головою і, скоса глянувши на нього з-під мальованих вій, додала: — Хіба що коли б ти віддав сім’я іншій жінці.

— Ти добре знаєш, що жодній іншій не віддам, — навіть Матері-Землі.

Якщо пристрасть Пасіфаї до Тавра видавалась відступом від правил, — бо Цариці-Німфи не мали звичаю обмежуватись одним коханцем, — то кохання Тавра до Пасіфаї також було незвичайним явищем, а принаймні одного чоловіка дивувало, — себто самого Тавра. Бо у світі, звідки він походив, не було Цариць-Німф, які вибирали собі коханців, не було міст, де люди займалися ремеслами та торгівлею, не було палаців із дельфінами на стінах, ані ваз, розмальованих каракатицями та ліліями, ані портів, до яких заходили кораблі, ані дворищ, на яких вели боротьбу з биками…

— А що ж було там, звідки ти прийшов? — спитала Пасіфая.

Степи, зарослі травою, і незліченні стада худоби, табуни коней з розвіяними гривами. І царі-вожді, що на кінних колісницях вели свій народ у всіх керунках: на схід до цегляних мурів Хараппи, на південь у бік Ешнунни, Вавілону та Ямхаду, на захід аж до великої ріки, що впадала до Евксинського Понту, і ще далі, — туди, звідки привозять електрон і цинк. А хоча його народ поділяється на численні племена і кожне з них має свого вождя, все ж усі належать до однієї родини, у всіх ясне волосся і блакитні очі, подібна мова і два спільні слова: вода та серце. Всі воюють на кінних колісницях, уживають гострих сокир та бронзових довгих мечів та поклоняються Великій Трійці богів.

Пасіфая чула про воїнів, що на кінних колісницях ввірвалися через гірські перевали до стародавнього царства Хатті і до Межиріччя. Вони звалися гуритами, каситами, мітаннійцями. Але не знала, що іонійці та ахейці були з ними споріднені і що ця родина, здається, готова була до все нових вироїв. Останнім вироєм стали ахейці.

Отож спитала:

— А як називається той народ, який з глибин степів вирушив на кінних колісницях і зберіг два спільні слова?

— Арії, — відповів Тавр, а в його голосі зазвучав такий захоплений і натхненний тон, що це слово зазвучало немов струна під дотиком вправних пальців музикантки, і Пасіфая подумала, що це найгарніше слово, яке вона коли-небудь чула.

— Одно дня арії здобудуть увесь світ, — промовив Тавр.

(Не знав, що, коли вимовляв ці слова, на відстані сотень тисяч миль від Криту арії на запряжених кіньми возах мчали прямими вулицями щойно здобутого міста над рікою Інд. Потім зійшли з колісниць, розбіглись у бічні вулички і ввірвалися в доми, звідки витягували тих мешканців, що не встигли утекти, і убивали їх ударами сокир, а інші в той час підпалювали будівлі. Невдовзі над цегляним містом здіймались хмари чорного диму.

У Мохенджо Даро починалося панування аріїв).

— Ти прибув, щоб завоювати Крит? — спитала Пасіфая.

— Так. Я син царя ахейців, але вже не повернуся до своїх.

— Отож, тебе завоював острів Німфи?

— Не острів, а Пасіфая.

Так воно остаточно і не з’ясувалося, чи Пасіфая підпала під владу Тавра, чи Тавр був поневолений Пасіфаєю. Зв’язала їх пристрасть, ще підсилювана

1 ... 21 22 23 ... 87
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Жриці, амазонки та чарівниці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Жриці, амазонки та чарівниці"