Читати книгу - "Останній тамплієр"

Люсьєн Буссар обережно рушив до протилежної стіни лавки.

Дійшовши до вікна, він з побоюванням визирнув на вулицю з-за корпусу фальшивого годинника «Ормолу», а потім на деякий час завмер, глибоко замислившись. Це не зашкодило йому відзначити, що годинник необхідно почистити. Потім Люсьєн повернувся до столу і поставив його на газету, з якої на нього дивилися фотографії нальоту на музей.

Він провів пальцем по знімках, розгладжуючи газетні складки.

Назад шляху немає, я вже устряв в цю справу.

Треба терміново щось робити. Ось тобі й маєш альтернативу: Гасу не складе труднощів убити його, якщо він нічого не робитиме, а якщо він зробить що-небудь не так — теж приб'є як муху.

У нього залишався лише один вихід, і він вже думав про нього, коли Гас, знаходячись тут, у лавці, погрожував йому. Відмовити Гасу, особливо враховуючи те, що він накоїв у музеї, було вкрай небезпечно. Але завдяки «танцю з шаблями» поряд з музеєм, де Гас зображав Конана, у Люсьєна з'явилася впевненість, що він має шанс себе убезпечити. Навряд чи бурмило Гас встигне вийти із в'язниці, щоб помститися йому. Якщо влада не змінить закон і не прикінчать його за допомогою смертельного уколу, Гасу світить довічне ув'язнення — не інакше.

Не можна не зважати і на свої проблеми. До нього як п'явка присмоктався коп, ну просто якийсь безжальний ненаситний салопард, що переслідував його вже впродовж багатьох літ, не втрачаючи сліду і навіть не зменшуючи темпу гонитви. Причиною бід Люсьєна була чортова Догана Малійська, яка виявилася набагато «молодшою», ніж стверджував Люсьєн і тому коштувала набагато дешевше, ніж він примудрився її продати. На щастя для Люсьєна, її вісімдесятирічний покупець помер від серцевого нападу раніше, ніж його адвокати подали до суду. Йому тоді вдалося викрутитися з досить складної ситуації, але детектив Стів Бачинський не дав йому вислизнути остаточно. У певному сенсі, враховуючи ситуацію, це скидалося на хрестовий похід власне проти нього. Люсьєн спробував «підгодувати» його кілька разів, але цього виявилося замало. Ніколи і нічого не буває забагато.

Але зараз трапилася особлива нагода. Якщо вдасться згодувати Бачинському Гаса Волдрона, то тоді, можливо, п'явка від нього відчепиться. Салопард припинить свою гонитву.

Він поглянув на годинник. Була перша тридцять.

Висунувши шухляду, Люсьєн став порпатися у коробці з візитними картками, доки не знайшов потрібну. Він узяв слухавку і набрав номер.

Стоячи напоготові біля масивних фільончастих дверей, що вели до квартири на четвертому поверсі на західному боці Центрального парку, старший оперативної групи ФБР підняв догори руку з розчепіреними пальцями і востаннє швидко оглянув своїх підлеглих. Номер 2 в його команді вже дістав зброю і чекав команди. З протилежного боку ще один поліцейський приставив приклад помпової рушниці до плеча. Номер 4 миттю витягнув чеку з гранати з малим радіусом ураження. Решта двоє, які прикривали групу, зняли запобіжники зі своїх автоматів «Хеклер — Кох МР5».

— Почали!

Агент, що знаходився найближче до дверей, став гупати кулаком у двері й закричав:

— Це ФБР! Відчиняйте!

Реакція була майже миттєвою. У відповідь пролунали постріли, кулі прошили двері наскрізь, розкидавши тріски по коридору.

Поліцейський з помповою рушницею відповів на запрошення: швидко перезаряджаючи рушницю, він прострілив у панелі дверей декілька отворів розміром із людську голову. Навіть маючи затички у вухах, Амелія Ґейнс відчула приголомшливий ефект ударної хвилі в ізольованому просторі.

Зсередини знову пролунали постріли. Кулі, розмочаливши одвірок, вгризлися в м'яку обшивку на протилежній стіні коридору. Номер 4 вискочив вперед і метнув гранату крізь прострілений у дверях отвір. Помпова рушниця завершила формування нового парадного входу, і за мить двоє поліцейських з автоматами «Хеклер — Кох» вже були всередині.

Настала коротка пауза. Запанувала лунка тиша. Потім прогуркотів одиночний постріл. Знову пауза. Чийсь голос вигукнув:

— Відбій!

Цей вигук пролунав ще кілька разів. Нарешті хтось грайливо кинув:

— Усе! Банкет скінчився!

Амелія пройшла за іншими в квартиру. Кімнату було обставлено по-царськи. Все навкруги тхнуло грошима. Проте після побіжного огляду апартаментів, Амелія і старший групи прийшли до висновку, що цей специфічний запах видають наркотики.

Мешканці, у складі чотирьох людей, виявилися колумбійськими наркокур'єрами. У одного з них було вогнепальне поранення. Під час обшуку було знайдено невелику кількість наркотичних доз, стос готівки і достатню кількість інших доказів, яких вистачило б працівникам відділу протидії розповсюдженню наркотиків на декілька місяців роботи.

Навідник, що побажав залишитися невідомим, сповістив по телефону про надмірне марнотратство мешканців, наявність у них зброї, а також про те, що декотрі з них розмовляли іноземною. Усе це підтвердилося, але не мало жодного відношення до пограбування музею.

Ще одне розчарування.

І, мабуть, не останнє.

Розчарована Амелія здійснювала огляд квартири, а тим часом на колумбійців наділи наручники і вивели геть. Вона порівняла цю квартиру з власним житлом.

Воно, на її думку, було затишним, модно і зі смаком обставленим кубельцем.

Але ця розкішна квартира була просто приголомшливою. Тут було все, про що тільки можна