Читати книгу - "Агатангел"

практично не існує. Ця хвороба тією чи іншою мірою зачіпає практично кожного мешканця сучасної Європи, просто не в усіх вона розвивається до небезпечних для психіки масштабів. Декому допомагає, хоч як парадоксально це звучить, існування у важких побутових умовах. Коли людина змушена багато працювати, практично позбавлена вільного часу й можливості замислюватися над своїм життям, притуплюються й потреби її психіки. Саме тому сьогодні хвороба менш поширена у країнах із нижчим рівнем життя, а в давнину хворіли лише багаті.

– У чому полягає вироблений вами метод терапії хворих на синдром стерильності?

– Метод терапії складається з кількох етапів. Насамперед хворий мусить кардинально змінити побутові умови існування й різко знизити рівень комфорту. Це входить у так званий фізичний курс і добре тонізує психіку. Для легких форм захворювання цього буває достатньо. Клініка має спеціальні території з поселеннями, де хворі ведуть натуральне господарство. Це трохи схоже на трудову терапію, яку застосовують у традиційних методах лікування психічних захворювань. Але наш фізичний курс трохи відрізняється від звичайної трудової терапії. Однією з таких відмінностей є український колорит, який зробив нашу клініку такою популярною, а терапію такою дієвою. Наприклад, одним із найефективніших засобів нашої терапії є ритуал різання свині, цілком запозичений нашими фахівцями з українського села. При цьому хворий мусить виконати роль різника й поцілити тварині просто в серце, потім зібрати кров до не дуже чистої, за його уявленнями, емальованої миски з дірочкою і при цьому постійно пильнувати, щоб кров не вилилася. Ми возимо з України всі необхідні для цього ритуалу знаряддя – від ножів, які тупляться відразу ж після того, як їх нагострили, а гострити їх треба самому на спеціальному, дуже небезпечному для використання пристрої, до емальованого посуду, який неможливо до кінця відмити навіть найкращими миючими засобами, а у клініці заборонені всілякі миючі засоби, якими не користуються автентичні українські селяни, тож мити доводиться холодною водою, відтирати жир сіллю або попелом. Це шокуюче для сучасної західної людини, але саме цей шок і є цілющим. Часто недорізана тварина виривається і з вереском гасає по подвір’ю, тоді хворий мусить самостійно наздогнати її і завершити справу, багато хто не здатен на це без належної дози самогону (всі напої, ясна річ, теж виготовлені за автентичною технологією), а в кінці потрібно за всіма правилами розділити м’ясо на частини. Це чоловіча частина терапії, жінкам доводиться готувати з м’яса ковбаси, шинки, топити смалець. І все це робиться на спеціальних печах, куди постійно треба підкидати дрова, а дрова перед тим рубати. Воду носять із криниці й підігрівають у відрах і так далі, думаю, українські читачі знайомі з технологією. На психіку людини, яка ніколи не бачила нічого подібного, це впливає дуже сильно.

Паралельно наші пацієнти проходять ще й так званий духовний щабель, що полягає в засвоєнні інтенсивного курсу історії літератури (насамперед української) та ще кількох дисциплін. Це необхідно, щоб людина змогла розширити світогляд і подивитися на проблему під іншим кутом зору. А крім того, самоосвіта допомагає відволіктися від своїх проблем не гірше, ніж важка фізична праця. Потрібно просто виробити у собі відповідні звички й повністю зайняти свій вільний час.

– Ви згадали про самогон. Багато хто критикує вашу терапію саме за те, що пацієнти у великих кількостях вживають міцні алкогольні напої. Як ви прокоментуєте цей факт?

– Не «міцні алкогольні напої», а конкретно самогон найвищої якості, очищений і виготовлений за давніми народними рецептами, його здавна застосовували і досі застосовують у нетрадиційній медицині. Самогон використовується у достатньо невеликих дозах, але він абсолютно необхідний у ситуаціях, коли людина змушена поводитися розкуто й позбутися невпевненості. Загалом це не нова ідея у психоаналізі, досить давно існує наркопсихоаналіз, наркоаналіз і гіпноаналіз, які практикують працю із пацієнтом, що перебуває під гіпнозом або під дією легких наркотиків. Мені здається, що самогон набагато здоровший, принаймні виготовлений із більш натуральних продуктів.

– Якими є результати вашого лікування?

– Розумієте, специфіка захворювання наших пацієнтів вимагає від нас насамперед понизити їхню самооцінку. Це нелегко зробити з людиною, яка хворобливо впевнена у собі. Але реалії українського життя та українська культура мають у собі щось справді магічне. Я часто сам дивуюся ефективності результатів цієї терапії.

– Як виникла ця ідея «лікування Україною»?

– Не знаю, як вам пояснити, думаю, це тонка гра підсвідомості. Я з дитинства відчував обраність української культури та інтуїтивно сподівався на осяяння, яке дозволить мені продемонструвати цю обраність світові. І ось одного разу клініка Шато д’Амур наснилася мені, вранці я прокинувся і зрозумів, що ідея порятунку світу саме в цьому, в закоріненні в український ґрунт, реалії, цю багату і незбагненну культуру, яку самі українці часто недооцінюють.

– Чи не звинувачували вас у тому, що ви самі хворі на синдром стерильності, адже цю «обраність української культури» можна тлумачити і як натяк на вашу власну обраність, і намагання врятувати світ від неіснуючої хвороби?

– Недоброзичливців завжди вистачає, але треба йти своєю дорогою і робити свою справу, все інше – баласт, який з часом відсіється.

– Чи не боїтеся ви, що діагнозом синдрому стерильності можна буде шахраювати? Скажімо, діагностувати хворобу у власного шефа з тим, щоб зайняти його місце, відправити до клініки багатого члена родини, щоб отримати право користування спадком і подібне.

– У нашій клініці таке неможливо, але щодо інших я нічого не можу гарантувати. Ейнштейн також не міг передбачити, до яких фатальних наслідків призведе його теорія відносності.

– Чи працюють у вашій клініці українські консультанти?

– Так, безумовно, я дуже ціную українців за їхню працездатність і винахідливість.

– Чи маєте ви українські корені?

– Маю, але це не стосується теми нашої розмови.

Редакція вдячна нашому постійному дописувачеві Теобальду Полуботкові-Свищенку за допомогу в підготовці матеріалу.

Про стакани і підвали

Як і більшість людей, що своїм фахом обирають мистецтвознавство, Теобальд – людина творча. Це стає очевидним уже при першій зустрічі, ще до того, як ви довідаєтеся його ім’я і фах. Рідко кого вводить в оману навіть зріст цього хлопця, що становить два метри одинадцять з половиною сантиметрів. Часом, щоправда, його питають, чи не займається він баскетболом. Але питають, не сподіваючись почути ствердну відповідь, бо достатньо лише поглянути на Теобальда, щоб збагнути, що баскетболістом, бухгалтером, водієм тролейбуса чи банківським службовцем він бути аж ніяк не може. Виглядає мій знайомий так, що на початку свого перебування в Тигирині далеко не завжди міг без перешкод зняти гроші з власного рахунку в одному з місцевих банків, бо деякі з охоронців відмовлялися