Читати книгу - "Агатангел"

Наприклад, одним із наслідків хвороби Гітлера став голокост і Друга світова війна, політичні трагедії 30-х рр. в СРСР спричинила аналогічна хвороба Сталіна, сьогодні ми щоденно спостерігаємо за перебігом захворювання лідерів численних терористичних організацій у різних країнах, сумними наслідками цього стають теракти і сотні жертв.

– Які зрушення відбуваються у психіці такого хворого?

– Людина, мозок якої вражений цією хворобою, насамперед міняє своє ставлення до чистоти власного тіла й навколишніх предметів. Причому ставлення це може бути дуже різним. Найчастіше хворий починає з надмірною ретельністю стежити за чистотою довкола себе. Зациклюється на постійних прибираннях, робить зауваження знайомим, друзям і чужим людям (наприклад, перехожим на вулицях), якщо їхній одяг, руки чи нігті видаються недостатньо чистими. Такі люди починають носити тільки світлий одяг, постійно миють руки, кілька разів на день приймають душ, кип’ятять посуд і не харчуються поза домом.

Поступово ця потреба чистоти переростає у «внутрішній» вимір, і тоді з’являється відраза до людей, яких хворий вважає «нечистими». Сюди можуть належати представники певних національностей, перелік національностей буває різним, але найчастіше першими у списку опиняються євреї. Часом «нечистими» вважають людей із кольором шкіри, відмінним від власного, людей із незакінченою вищою освітою, одружених із іноземцями чи іновірцями. Один із моїх пацієнтів, наприклад, вважає нечистими людей, які тримають домашніх тварин, інший має застереження лише щодо котів, решта тварин, на його думку, не впливають на чистоту людини. Критерії «чистоти» можуть бути дуже непередбачуваними й нелогічними.

На піку захворювання людина починає вважати себе вищою і чистішою за всіх інших, своєрідним месією, покликаним «очистити» світ, і тоді хворі стають небезпечними для оточення. Саме такі переконання у хворих на синдром стерильності політичних лідерів призводять до етнічних чисток і встановлення диктатур, вони ж є рушієм діяльності більшості терористичних організацій. У давнину полководці із синдромом стерильності завойовували інші країни і створювали імперії. Деякі хворі придумують собі аристократичну генеалогію, аби виправдати свою вищість над оточенням.

– Отже, люди з надмірним потягом до акуратності, які до того ж іще й підкреслюють аристократичність власного походження, повинні викликати у нас підозру?

– Не все так просто. Адже на початковій стадії захворювання людина може мати й цілком протилежні симптоми. Тоді хворий цілковито перестає помічати бруд довкола себе, лінується прибирати і стежити за власною гігієною. Чистота перетворюється для нього на нудне й непотрібне заняття, недостойне обраної людини. Спільними симптомами для всіх хворих є, по-перше, переконаність у власній винятковості, по-друге, неординарність, яка розвивається у процесі хвороби. Навіть якщо на початку людина була цілковитою посередністю, синдром стерильності підвищує її амбітність, примушує мобілізувати свої сили й розвинути в собі здібності до чогось. Для таких людей дуже важливим є досягнути успіху хоча б у якійсь діяльності. Багато хворих стають успішними бізнесменами й політиками, адже для цього не потрібно мати великої обдарованості, достатньо бути кмітливим та спритним, а часто й неперебірливим у засобах досягнення мети. Деякі стають злочинцями і здійснюють геніально сплановані пограбування, стають найманими вбивцями, кримінальними авторитетами. Багато хто просто робить кар’єру, досягає високих посад і стає авторитарним керівником. Частина хворих реалізують свою потребу приниження, тероризуючи «нечистих» у сім’ї, і стають домашніми тиранами. Ті, у кого надто слабка психіка для успішної самореалізації, знаходять заспокоєння в алкоголізмі.

– Як розпізнати хворого на синдром стерильності?

– Діагностувати це захворювання на початковій стадії практично неможливо, адже хоча б якісь із перерахованих симптомів може знайти у себе кожен. На жаль, переважно до нас потрапляють хворі уже на останніх стадіях, і повністю вилікувати їх вдається вкрай рідко. Уважний психолог, знайомий із нашим методом діагностики та терапії, може відрізнити хворого, у якого вже сформувалося переконання власної обраності. Ми називаємо цю стадію захворювання другою, вона передує остаточній фазі. А остаточна фаза, на жаль, майже не піддається лікуванню. Але завжди існує можливість помилки, тому з діагнозом синдрому стерильності потрібно бути дуже обережним.

– Яка, на вашу думку, статистика поширення хвороби на території сучасної Європи?

– Важко сказати з певністю, адже ніхто не проводив відповідних досліджень, але мушу з прикрістю констатувати, що частотність захворювання останнім часом сильно зросла. Якщо така динаміка збережеться, то вже за кілька десятків років кожен п’ятий європеєць може стати хворим.

– Що є причиною такого росту захворювання?

– Причин дуже багато. Але найважливішим, як на мене, є те, що сучасна людина має надто мало шансів вирізнитися серед інших, заявити про себе світові, зробити щось незвичайне. Ми щодня дивимося новини й дізнаємося, що в кількох країнах одночасно трапилася повінь, посуха чи землетрус, що розбилося кілька літаків, ще кілька поїздів зійшло з рейок і трапилися сотні автокатастроф. Перед таким масивом екстраординарних явищ наше приватне життя виглядає блідим і нецікавим, у ньому не трапляється нічого визначного. Якщо колись достатньо було знати грамоту, вміти трохи лікувати чи здійснити хоча б одну подорож, щоб стати найповажнішою людиною для мешканців кількох довколишніх сіл, то здивувати своє оточення сьогодні надзвичайно важко. А потреба людської психіки відчувати власну неординарність не змінилася з давніх часів. Кожна людина прагне вирізнятись у натовпі, відчувати себе несхожою на інших, мати певність власної неповторності. До цього додається шкідливий вплив масової культури на людську психіку. Стандарти поведінки, які нав’язує нам телебачення й кінематограф, створили в суспільстві, точніше у його підсвідомості, культ супергероя. Кожен чоловік прагне стати схожим на Джеймса Бонда, а кожна жінка – на ляльку Барбі. Поп-культура входить у моду навіть серед інтелектуалів, стає модно жити за принципом: «Насолоджуйся комфортом і ні про що не думай». Людина, яка так живе, ні до чого не прагне, а відповідно, не має визнання від оточення, і це ще одна причина постійного відчуття незадоволення собою, нереалізованості, яке шукає виходу в екстравагантній поведінці. Нереалізованість призводить до конфлікту, який може перерости у захворювання.

У пострадянських країнах цей процес трохи сповільнений, адже сірість і монотонність совєцького життя зберегла вразливість вашої психіки. Я страшенно люблю спостерігати за українцями, які вперше потрапляють на Захід і пізнають радощі комфорту. Я заздрю їм, бо вони отримують від цього масу задоволення, а я сам, як і кожна людина, яка виросла серед усього цього, не помічаю речей, що мене оточують.

– Якщо проблема така загальна, то чому не всі захворюють на синдром стерильності?

– Грипом хворіють теж не всі, хоча в період епідемії контакту із вірусом уникнути практично неможливо. У когось психіка стабільніша, в інших слабша. Деяким людям вдається самореалізуватися, досягнути успіху в чомусь, задовольнити потреби своєї психіки. Хоча стовідсотково здорових і вільних від синдрому стерильності людей