Читати книгу - "«…Моє дружнєє посланіє». Вибрані твори"

посматривает то на гостей, то на Галю. Все молчат.

ХОМА (Смешавшись.)

Спасибі, спасибі… Милості просимо. Просимо сідати.

Молчание продолжается. Галя, улыбаясь, украдкой поглядывает на Назара.

НАЗАР

Сядемо, сядемо, аби було де; ми гості непрохані. Може, помішали; дак ми і підемо, відкіля прийшли. (Смотрит на сватов.) Так бач, через що полковник послав мене з грамотами в Гуляйполе! (Глядя на Галю.) Весело, весело! Наливай швидше горілки, і я вип'ю за твоє здоров'я! Не лякайся, не лякайся, наливай.

Галя в ужасе, роняет поднос и флягу.

ХОМА (В бешенстве.)

Хто сміє знущаться над моєю дочкою?

НАЗАР

Я! Хіба не бачиш? Я, Назар Стодоля! Той самий, за кого ти вчора обіщав видать дочку свою, той самий, якого ти знав ще з тієї пори, як він тебе вирвав із-під ножа гайдамаки! Згадай іще, що я той самий, хто й самому гетьману не дасть себе на посміх! Пізнав?

ХОМА

Пізнав. (Равнодушно.) Що дальш?

ГАЛЯ

Хіба ж не ти прислав?

ХОМА

Мовчи! Геть собі!

НАЗАР (Останавливает Галю.)

Стривай, стій тут! І тебе обманюють?

ХОМА

Не обманюю, а так як батько велю. Вона просватана за чигиринського полковника.

НАЗАР (С презрением.)

Полковника! Учора була моя, сьогодні полковникова, а завтра чия буде? Чуєш, Галю?

ГАЛЯ (Падая на руки Назара.)

Чую! О, чом мені не позакладало!

СВАТ

Осмілюсь доложить…

НАЗАР

Мовчи, поганець, шипотиннику!

ХОМА

Віддай мені дочку мою. (Робко подходит к Назару.)

НАЗАР

Геть, Юда!

ХОМА (В ужасе.)

Прохор, Максим, Іван, Стехо! Гей, хто там є? Возьміть його, харцизяку, – він уб'є мене!

НАЗАР

Нехай Бог тебе поб'є, дітопродавець! (К Гале.)

Галю! серце моє! Промов мені хоч одно слово: ти не знала – за кого? Скажи: не знала?

ГАЛЯ (Приходит в себя.)

Не знала, їй-богу, не знала!

НАЗАР (К Хоме.)

Чи чуєш ти?

ХОМА

Не чую; я оглух!

НАЗАР (К гостям.)

Люде добрі, коли ви не оглухли, так послухайте. Він мене називав своїм сином, а я його своїм батьком, і він се чув тоді, а сьогодні оглух. Де ж його правда? Чи чесний же він чоловік? Правдивий, га?

Гости молчат.

ГНАТ (Подходит к Назару.)

Він не чоловік. Кинь його: таке ледащо не стоїть путнього слова! (Берет его за руку.)

НАЗАР

Стривай! Ні, він чоловік, він називав мене сином. (К Хоме.) Правда?

ХОМА

Не тобі вчити, як мені кого називати. Я її батько, а не твій: так у моїй волі оддать її, за кого схочу.

НАЗАР

А як же вона не захоче, тоді що?

ХОМА

Я заставлю.

НАЗАР

Чи можна ж кого заставить утопиться або повіситься? Хіба ти Бог, що маєш силу чудеса творить? Хіба ти дявол, коли ти не маєш жалю до рідної своєї дитини? Ти бачиш, у неї є серце, і ти замість його кладеш каменюку. Слухай: і ти ж колись був молодим, і ти ж мав коли-небудь радість і горе. Скажи, що чуло, що казало твоє серце, коли тобою кепкували?

ХОМА Го-во-ри!

НАЗАР (В исступлении.)

Так ти глузуєш надо мною! Хіба я не стопчу тебе, як жабу? Брехун! (Быстро подходит к нему и хватает его за горло.)

ГАЛЯ (Схватив руку Назара.)

Що ти робиш? Убий мене, на, ріж.

Назар молча опускает руки.

ХОМА (Подбегает к сватам.)

Ви бачили? Хотів мене задушити!

Сваты молчат.

ГНАТ (К Назару.)

Ми не так розплатимося іншим часом. Ходім з сього базару.

НАЗАР

Не піду! Мене відсіль ноги не винесуть.

ГНАТ

Ну так торгуйсь. Може, дешевше уступлять.

ГАЛЯ

Боже мій, Боже мій! вони знущаються надо мною!

ХОМА

Не знущаються, а торгуються.

ГНАТ

Годі, брате, ходім: ми опізнились.

НАЗАР

Стривай, не опізнились. (Подходит к Хоме). Прости мене, я згарячу забувся. Ти добрий чоловік. Прости або заріж мене, тільки не кажи, що вона не моя, не кажи! Дивись: я гетьману ніколи не кланявсь. (Падает на колени). Для спасенія своєї душі, коли у тебе в серці є Бог, для угоди всіх святих, коли ти віруєш у кого, для спасенія твоєї дитини, коли вона тобі мила, зглянься на мене! Нехай старости з своїм хлібом йдуть додому. Христом-Богом молю, не занапасти її, бідної! Кращої її нема; за що ти хочеш її убити? На голову мою! Возьми її, розбий обухом – не треба мені її: тільки дай дочці своїй ще пожити на світі, не заїдай її віку, вона не виновата!

Хома, дрожа, посматривает на гостей.

ГНАТ (Быстро подбегает к Назару.)

Кого ти просиш? Кому кланяєшся? Перед ким падаєш? Я на тебе після сього

й дивиться не хочу; прощай!.. Кланяється дяволу! Він тебе кип'ячою смолою напоїть! (Хочет идти.)

НАЗАР (Удерживает его.)

Постій, дай ще слово скажу.

ГАЛЯ (Обнимает ноги отца.)

Ви покійній матері, як вона умирала, біля домовини обіщали мене видать за Назара. Що ж ви робите? Чим я вас прогнівила? За що мене хочете убить? Хіба ж я не дочка ваша? (Заливается слезами.)

НАЗАР

Камінь! Залізо! Ти огню хочеш! Буде огонь, буде! Для тебе все пекло визову… ти жди мене. (Гале.) Бідна, бідна! в тебе нема батька, в тебе кат єсть, а не батько! Бідненька, серденько моє, пташечко моя безприютна! (Целует ее.) А я ще бідніший тебе: у мене й ката нема, нікому і зарізати! Прощай, моє серце, прощай! Не забаримось побачиться.

Галя безмолвная падает на руки Назара. Он целует; Хома силится вырвать ее.

Назар отталкивает его и снова целует Галю.

НАЗАР (К сватам.)

Розкажіть полковнику, що бачили і що чули. Скажіть, що його молода при ваших очах цілувалась зо мною.

Галя обнимает его и целует. Бачите, бачите! Прощай же, моє серце, моя голубочко!

(Целует ее.) Я знаю, що мені робить. Я знайду правду. Прощай! Вернусь, сподівайся.

Галя падает без чувств.

Назар, закрыв лицо руками, удаляется. Гнат и козаки за ним. Хома и сваты подбегают к Гале.

Внутренность простой хаты, опрятно убранной. На столе горят свечи. Хозяйка прибирает около печки.

ХОЗЯЙКА

Господи, Господи! Як подумаєш, коли ще ми дівували, зачуєш де-небудь вечерниці, так аж тини тріщать; а тепер… От скоро і треті півні заспівають, а вечерниці ще й не зачинались. Нехай воно хоч і свято, звісно – колядують, а все-таки час би. Ні, що не кажи, а світ перемінився. Хоть би і запорожці… Ну, які вони запорожці? Тьфу на їх хисть, та й годі! Чи такі були попереду? Як налетять, було, з своєї Січі,