Читати книгу - "Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Помади дорогі,
Але за всі мої труди
Я маю три шаги».
Та я роздумував тоді
Ви знаєте над чим?
Як, ївши глину на воді,
Зробитися гладким.
І знову добре я труснув
Дідка, що зморх, як гриб.
«Розказуй швидше,- я гукнув,-
З чого їси ти хліб?»
«Збираю очі риб’ячі
На лузі у лозі,
Вставляю їх у гудзики,
Бо я таки й гудзій.
Я продаю їх дешево -
По шелегу за сто…
Хороші гудзики, та ба -
Їх не бере ніхто!
Я раків на сильце ловлю,
Копаю пиріжки,
З горбів колеса я роблю,
А з ям роблю діжки.
Отак живу, труджусь весь час,
Так заробляю гріш…
Охоче вип’ю я за вас,
Вгостіть мене скоріш!»
Це я почув, бо вже скінчив
Роздумувать над тим,
Як можна ржу змивать з мостів
Вином міцним, густим.
«Спасибі, діду, розказав
Мені ти - що і як,
І ще спасибі, що бажав
Ти випить на дурняк».
Тепер, коли ненарошне
Я пальця причавлю,
Або ногою на гвіздок
Зненацька наступлю,
Або як з’їм, бува, чого
І заболить живіт,-
Я плачу так, що ого-го,
Бо я пригадую того
Дідусика плаксивого,
Як голубочка сивого,
Як ворона хрипливого,
Як буйвола хропливого,
На очі миготливого,
На речі лепетливого,
Від старості хитливого,
Від горя юродивого
Дідка старенького того,
Що бачив я давно його
Колись біля воріт.

Коли Вершник проспівав останні слова балади, він підібрав поводи і повернув коня на дорогу, якою вони прийшли.
- Тобі залишилося пройти всього кілька ярдів,- сказав він.- Зійдеш з горба, потім перейдеш он той струмок і там будеш Королевою. Але постій трошки і проведи мене,- додав він, коли Аліса нетерпляче повернулася в тому напрямі, куди він вказував.- Я швиденько. Ти почекаєш, доки я доїду он до того повороту, і помахаєш мені хусточкою? Бачиш, мені здається, що це підбадьорить мене.
- Звичайно, почекаю,- погодилась Аліса.- Я дуже вдячна вам за те, що ви поїхали проводжати мене так далеко. І за пісню теж… Вона мені дуже сподобалася.
- Сподіваюсь, що сподобалася,- з сумнівом промовив Вершник.- Але я думав, що ти будеш дужче плакати.
Отже, вони потиснули одне одному руки, потім Вершник повільно поїхав у ліс.
- Сподіваюсь, мені не довго доведеться чекати, поки він доїде,- сказала собі Аліса, слідкуючи за ним поглядом.- Ну от, він упав! І як завжди, сторчма! Але він досить легко забрався в сідло… Це завдяки тому, що там навішано так багато всіляких речей.- Так вона стояла, розмовляючи сама з собою, і стежила поглядом, як кінь повільно йшов по дорозі. Вершник звалювався з нього то на один, то на другий бік. Після четвертого чи п’ятого падіння він досяг повороту. Тоді Аліса помахала йому хусточкою і підождала, поки він зник з очей.
- Сподіваюсь, це підбадьорило його,- промовила вона і побігла з горба вниз.- Швидше до останнього струмочка, а за ним я вже буду Королевою! Як велично це звучить! - Через кілька кроків вона була на березі струмка.- Нарешті вже Восьмий квадрат! - крикнула вона, стрибаючи через струмок…
* * *
Вона впала на м’яку, як мох, галявину, по якій були розкидані грядки з квітками.
- Ох! я така рада, що попала сюди! А що це в мене на голові? - вигукнула вона зляканим голосом, мацаючи руками щось дуже важке, що міцно прилягало до волосся.
- І як воно могло опинитися тут без мого відома? - запитувала вона себе. Вона зняла ту річ з голови і поклала собі на коліна, аби дізнатися, що ж воно таке.
Це була золота корона.

РОЗДІЛ IХ.
КОРОЛЕВА АЛІСА
- Ого, це чудово! - сказала Аліса.- Я навіть не сподівалася, що стану так скоро Королевою. Ось що я вам скажу, ваша величність (вона завжди дуже любила картати себе),- це нікуди не годиться, отак валятися на траві! Королеви повинні триматися з гідністю, розумієте!
Вона підвелася і почала походжати туди-сюди. Спочатку її рухи були дуже невпевнені, бо вона боялася, що корона може звалитися з голови. Але її втішала думка, що ніхто цього не бачить.
- Якщо я насправді Королева,- сказала вона, сідаючи знову,- я з часом навчуся носити корону.
Все було таке незвичайне, що вона анітрохи не здивувалася, коли побачила Червону Королеву і Білу Королеву, які сиділи неподалік обабіч неї. Їй, звичайно, кортіло запитати, як вони попали сюди, але вона побоювалася, що це буде нечемно з її боку. Однак нічого не трапиться, подумала вона, коли вона запитає, чи гра вже скінчилася.
- Будь ласка, чи не скажете ви мені… - почала вона, боязко зиркаючи на Червону Королеву.
- Говори лише тоді, коли до тебе звертаються! - зненацька обірвала її Королева.
- Але якщо всі будуть дотримуватися цього правила,- зауважила Аліса, яка завжди була готова трошки посперечатися,- і якщо ви будете говорити лише тоді, коли до вас звертаються, і інші будуть чекати, поки ви почнете, розумієте, так ніхто ніколи не заговорить першим, а значить…
- Безглуздя! - вигукнула Королева.- Як, невже ти не бачиш, дитинко… - тут вона замовкла, насупилася і, подумавши хвилинку, раптом заговорила про інше.- Що ти хотіла сказати цим «Якщо я насправді Королева»? Яке ти маєш право називати себе так? Ти не можеш бути Королевою, розумієш, доки не складеш відповідного іспиту. Що скоріше ми почнемо його, тим краще.

- Але ж я сказала лише «якщо»,- виправдовувалася сердешна Аліса жалібним голосом.
Обидві Королеви перезирнулися, потім Червона Королева зауважила, знизуючи плечима:
- Вона говорить, що сказала лише «якщо»…
- Проте вона сказала набагато більше,- скаржилася
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Аліса в Задзеркальній країні, Льюїс Керрол», після закриття браузера.