Читати книгу - "Мамелюк, Кіндратій Давидович Татарішвілі"

— Якщо подолаєш його, тобі буде подарунок! — підбадьорив ага дитину, дістаючи з кишені срібну монету.

Хоча хлопчик-осман виявився зростом не вищим за Хвичу, він виглядав значно старшим за нього і був набагато міцнішим.

Підліток подивився на маленького бранця і насупився, а Хвича не відводив від нього свій соколиний погляд.

— Ну... змусимо боротися? — пожвавішав старий ага.

— Сили нерівні, Гусейне-аго! — вагався Алі-Юсуп. — Як малюкові, ослаблому в дорозі, змагатися з цим здорованем?

— Хлопчик не був проти. Мабуть, він упевнений у собі. Вирішуй! — наполягав Гусейн-ага.

Ефенді Алі неохоче погодився.

Суротивники зійшлися. Осман схопив Хвичу і на мить відірвав його від землі. Всім здавалося, що осман ось-ось кине дитину додолу й понiвечить.

— Я ж сказав, що боротьба нерівна, — розсердився ефенді Алі.

Як очікували глядачі, Хвича тільки трохи похитнувся, але не впав, а втримався на ногах. Осман не встиг отямитися, як Хвича кинувся на нього, обхопив руками, зробив підніжку і повалив.

Піднявся регіт. Ефенді Алі засяяв.

— Гаразд! Гаразд! — зі звичною повільністю вимовив Гусейн-ага і простягнув хлопчикові монету.

— Ну, а тепер як? — звернувся ага до Алі-Юсупа.

Ефенді Алі здвигнув плечима і пожував губами, ніби кажучи:

«Бачиш, який? Навіщо нам хитрувати? Обидва ми — одного поля ягоди. Все одно нічого в тебе не вийде, і нічого замилювати мені очі».

— Я ж доповів тобі, ага, які нині часи. Ціни на товар з дня на день ростуть. А Селек-ефенді...

— Годі розповідати казки, не гніви аллаха! — перебив його Гусейн-ага. — Ти купець — твій товар, я покупець — мої гроші! Кажи свою ціну!

— Ось остання ціна, — і Алі показав йому руку з розчепіреними пальцями.

— Аллах! Аллах! Та що з тобою, ефенді? — здивувався ага. — За такі гроші я куплю цілий десяток!

— Кращого, вір, не знайдеш!

«Що зі мною? Навіщо я затіяв цю дурну боротьбу? — думав Гусейн-ага. — Та врешті-решт від неї є й користь: переконався, який товар. Ну, а сто-двісті курушів... чорт з ними!» — заспокоював себе ага.

— Ефенді Алі! — звернувся він до работоргівця і показав розчепіреними пальцями пропоновану суму.

— Ні, не згоден! Я чимало заплатив і власнику корабля! — заперечив Алі-Юсуп.

— Хіба ти віз тільки його одного?

— У всякому разі...

— А все ж таки?

— Я не поступлюся ні на куруш.

— Ну, ось ще! — обурився покупець.

— Май совість, Гусейне-аго! Що ти пропонуєш! Сам поміркуй: тільки шматок парчі, піднесений потійському паші, коштував мені принаймні п’ятдесят золотих!

Гусейн-ага знову оглянув дитину, змусив пройтися по площі, побігати і пострибати.

— Гарний, гарний! З нього вийде справжній мамелюк! — вирішив купець, стукнувши ціпком по землі. Потім Гусейн-ага відкликав в сторону Алі-Юсупа, дав йому гаманець з золотом і забрав Хвичу. Хлопчик з радістю пішов за ним.

ХІІІ

Алі-бей, прославлений воєначальник мамелюків, покурюючи кальян, сидів у позолоченому паланкіні, прикрашеному бірюзою і рубінами. Він був занурений у глибокі роздуми. По правді кажучи, як перед Богом, йому справді було чим перейматися: адже він був тепер правителем усього Єгипту. Алі-бей підкорив собі інших беїв, які керували різними частинами країни, і, користуючись підтримкою єгипетського паші — ставленика султана, оголосив себе незалежним, унаслідок чого влада султана і єгипетського паші звелася до нуля. Та ні той, ні інший не наважувалися що-небудь зробити, бо сила була в руках мамелюків, а сила може зорати і гору!

Число мамелюків у ті роки досягло десяти-дванадцяти тисяч осіб. Вони були розсіяні по всьому Єгипту. Мамелюки командували полками і займали високі цивільні посади; одним словом, вони були необмеженими господарями країни.

Слово «мамелюк» арабською означає «невільник». У тринадцятому столітті єгипетський султан Малек-Салех купив у монголів кілька тисяч полонених — туранців і кавказців і так посилив ними свою гвардію, що вона стала небезпечною навіть для нього самого. Коли 1250 року єгипетський султан Туран-шах уклав без згоди мамелюків мир з ватажком хрестоносців Людовиком IX, обурені мамелюки вбили Туран-Шаха, обрали з-поміж своїх Ейбека і проголосили його султаном. Звідтоді почалося панування мамелюків в Єгипті. Хоча 1517 року турецький султан Селім I підкорив Єгипет і посадив там свого пашу, проте правителями провінцій він змушений був призначити двадцять чотирьох беїв, обраних мамелюками; і незабаром ті стали розпоряджатися всією країною. Очолювані Алі-беєм мамелюки оголосили себе повністю незалежними і відділилися від Туреччини. Вони стали настільки сильними, що не рахувалися майже ні з ким.

Для поповнення своїх лав мамелюки охоче купували молодих, міцних юнаків, належним чином виховували їх і загартовували, як майбутніх воїнів. Перевагу вони віддавали кавказцям.

Увійшов придворний і низько вклонився Алі-бею.

— Повелителю, — шанобливо доповів придворний, — до вас завітав купець.

Алі-бей вийняв з рота чубук.

— Гусейн-ага? Клич його швидше, — наказав Алі-бей, — він, мабуть, зі Стамбула. Цікаво, з якими новинами? — Алі-бей посміхнувся.

Тільки-но він відсунув кальян, як з’явився Гусейн-ага.

— Салям алейкум, великий повелителю! — привітався купець, шанобливо вклонившись, і торкнувся рукою спочатку грудей, а потім чола.

— О-о! Радий тебе бачити, Гусейне, мій старий друже. Останнім часом твої відвідини стали вельми нечастими, хоча вони для нас завжди бажані. Сюди, дорогий ага, влаштовуйся тут, — продовжував Алі-бей, вказавши на парчову подушку, що лежала на килимі.

Гусейн-ага сів.

— Ну, що? Ти був у Стамбулі?

— Тільки-но прибув звідти, повелителю!

Алі-бей злегка насупився.

— Які новини, мій Гусейне? Як зволить себе почувати падишах? Він дуже злий на мене?

Гусейн похитав головою і посміхнувся.

— Хіба дивно, що він не дуже до тебе прихильний? Приховувати тут нічого: весь світ від краю до краю знає про це.

— Як же нам бути, ага, що робити? — статечно продовжував Алі-бей. — Як кажуть, час бере своє. Ми всі — тимчасові гості на землі. Я думаю так: або ми повинні жити, як личить, або зовсім не жити! Якщо ми справді пани і господарі Єгипту, то нам не потрібні няньки і дядьки. Дяка аллаху, ми в зрілому віці! Якщо ж влада належить падишаху і його паші, нехай вони самі і розпоряджаються. Для чого тоді мамелюки? Ти добре знаєш, Гусейне, що у мамелюків немає потреби підлещуватися перед ким-небудь або лестити кому-небудь. Вірний друг мамелюка — його гостра шабля, з якою він ніколи не розлучається. Справжній мамелюк тільки той, хто віддає аллаху душу, тримаючи в руці шаблю, покриту кров’ю ворога. Тому нам не личить принижуватися перед будь-ким, навіть перед падишахом. Поки ми живемо — живі,