Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Дакс прийшов рівно за місяць. Я чекала на нього - одягла шовкову сорочку, над  якою  Велма трошки почаклувала,  запалила спеціальні свічки, лісові квіти у вазі наповнювали кімнату ніжними і заспокоюючими запахами.  За нашим планом всі ці хитрощі повинні були заспокоїти Дакса до такого ступеню,  що він просто засне у ліжку. Проте…

Живіт у знемозі  тягнуло і тривожно лоскотало…

Як тоді, в першу нашу шлюбну ніч, я стояла перед дзеркалом і чекала на нього. Дитина тихо спала у своїй люльці .

Тихі кроки… Ледь чутний рип двері. Блакитні очі дивляться на мене у дзеркало.

-Які холодні, - якось раптом відзначила з острахом.

Підходить. Опускає  свої  долоні мені на плечі. Різкий тріск - розірваний шовк двома смужками летить на підлогу. Грубі ноги топчуть ніжні пелюстки, що всипали підлогу. Не встигнувши отямитися, я вже падаю на ліжко. Не можу навіть крикнути, бо поряд спить дочка. Лише тихо стогну від болю  та омерзіння,  сильно заплющивши очі та зціпивши зуби.

Жорсткі, різкі поштовхи пронизують заклякле тіло, наповнюючи з кожним грубим рухом якимось тупим болем. Неголене обличчя дряпає шкіру, пальці до болю стискають налиті молоком, пульсуючі груди.

Поштовх, інший… І завмер. Все… Знівечене тіло нерухомо розпласталося на простирадлах… Жадібні губи на прощання грубо хапають сосок, втягуючи в себе так жорстко!

- Я прийду за місяць. Будь готова. - Жорсткі, байдужі слова! Нестерпно холодний погляд, гордовите обличчя, суворо зсунуті брови. І темрява, що плескається на дні прозорих  голубих очей.

***

- Що ж мені робити, Велмочка? - вже вкотре запитувала Тамарі свою подругу.

Дівчата облюбували невелике лісове озерце та проводили там практично цілі дні. Підклавши під голову кошик для пікніка, Тамарі між розмовами стежила за дочкою, що вже помітно підросла.

Тасі скоро виповниться п'ять, і вона була страшенно схожа на свою маму. Зараз вона сиділа в траві серед кульбаб, і заливаючись сміхом намагалася ловити метеликів, що пурхали навколо дівчинки  за "наказом" Велми. Метелики то сідали малій на ніс, то сіпали крилами золоте волосся, то просто до вереску  лоскотали їй рожеві п'ятки.

Велма дуже добре пам'ятає ту страшну ніч майже п'ятирічної давнини, коли в її двері пролунав тихий стукіт. Серце її весь вечір шалено стукало, а вітер так шалено завивав і грюкав у вікна, що не було в неї ні тіні сумніву - відбувається щось страшенно погане. Вона навіть не почула - а відчула - хтось чекає на неї за дверима.

А відкривши - завмерла: на порозі, турботливо прикривши собою від поривів вітру дитину, в подертому одязі, напівгола стояла Тамарі. Ніжне тіло було понівечене синцями та подряпинами. А нещасні й згаслі очі наче кричали: - За що?!

Багато днів з того часу минуло. Відьомске чаклунство відновило здоров'я Тамарі. Але, нажаль, Велма виявилася не в змозі розірвати магічний приворот. Зате її чарівні трави запечатали лоно Тамарі. І як не намагався Дакс, новий спадкоємець у прив’язаної ним насильно ельфійки так і не з'явився.

Ось і зараз, наранок після чергової ночі з ненависним Даксом, Тамарі сумно дивилася на подружку.

- Колись мені розповідала мама, - задумливо протягнула відьмочка. - Що зачарований зв'язок треба підтримувати магією. І без цієї підтримки вона сама розірветься за п'ять років. Правда, твої сили при цьому теж слабшатимуть. Мало хто витримує таке випробування. Але ти сильна – і ти впораєшся. І плюс - у тебе є я.

І Велма запустила в подругу ромашкою. У відповідь їй вирушив сноп трави. І поїхало - понеслося: дівчата бігали, верещали і реготали, в хід йшли і квіти, і гілочки, і веселий вітерець, наведений маленькими ручками п'ятирічної ельфійки.  Наступні п'ять років ранок Тамарі розпочинався особливим ритуалом. Спочатку вона поглинала ласощі, приготовлені турботливою Велмою - це надавало їй сил. Потім були якісь магічні маніпуляції, покликані заблокувати чужу магію. Ту злу магію вже такого ненависного їй чоловіка. Прив'язка повільно,  але все ж таки  слабшала з кожним днем. Щоб не викликати раніше потрібного часу підозру у родини, Велма давала Тамарі чарівний пилок, який Тамарі розкидала по сходах, що вели до її кімнати. Щоразу, коли Дакс піднімався до неї  в спальню, він просто засинав. Тамі в цей час занурювала кінчики його пальців у золотистий пилок – щоб здавалося, що вогонь з'єднувальний ще горить. А собі малювала під очима синці та припудрювала обличчя,  щоб  здаватися блідою. А прокинувшись, Дакс йшов геть - похмуро кидаючи жінці свої коронні "Я прийду через місяць, готуйся"

- Я то готуюся, - з усмішкою думала йому вслід Тамарі. Незабаром. Незабаром вона буде вільна.

Дівчата готувалися до втечі - потрібно лише дочекатися, коли розірветься магічна нитка, що вже ледве світилася. Велма тим часом готувала й заряджала артефакти,  що мали допомогти їм вирватися з  зачарованого кола та збити переслідувачів зі сліду.

Велма вирішила вирушити разом з Тамарі та Тасею.

- Що мені тут робити? Я вас так довго шукала – і раптом кинути? Ну, от уже дудки, – дівчата гуляли садом, сплітаючи у віночки квіти, які носила їм Тасся.

Так, будуючи плани на майбутнє, мріючи про свободу, вони дійшли до покинутого саду. Цей сад колись був частиною замку, а зараз старі й покручені яблуні доживали свого віку, тихо шепочучи рідким листям. Зате квітів у цьому саду була тьма-тьмуща.

Раптом щось промайнуло попереду на доріжці. Придивившись, дівчата побачили ту саму служницю, що була весь цей час коханкою  Дакса. Вона поспішала поперед них, нічого навкруги не помічаючи. Тільки-но впізнавши її, подруги зайшлися в реготі - вони все ще плекали думку залишити її без штанів, та всі руки не доходили. У сенсі, магія не доходила, а чи не руки. Доречі,  служниця та теж  неабияк змарніла. Судячи по всьому Дакс,  не здогадуючись,  що так і не отримує  від Тамарі порцію її сили, висмоктував ту скудну силу в своєї  коханки.

- Щось вона зачастила сюди.