Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

Ліка навіть не пам’ятала, коли відчувала таку радість. Ніби сама у дитинство повернулась. Виявляється, у цих розважальних центрах можна разом з дітьми лазити у лабіринтах і стрибати на батутах! Правда, сестра сказала, що так не у всіх закладах. Але то вже їх проблеми, Ліка просто туди не ходитиме. А от у тому, що такі походи на розваги з Матвієм і Мироном стануть традицією, не сумнівалась. Діти, до речі, раділи не менше за неї. Разом з Лікою хлопці грали у доганялки, взявшись за руки, стрибали на батуті, а потім весело падали, з’їжджали з гірок.

Спочатку племінник Ліки грався разом з ними, Ольга навіть змогла трохи спокійно посидіти. Але десь через годину він почав капризувати і водити маму від однієї ігрової зони до іншої, ніде надовго не затримуючись. Ліка ж лишилась зі своїми підопічними, радіючи, що вони такі безпроблемні. А коли дійшли до піцци, то навіть гордість відчула за їх зразкову поведінку, порівняно з племінником, хоча й розуміла, що її заслуги у вихованні цих хлопчиків нема.

— Так, сестро, здивувала ти мене… — задумливо сказала Ольга, спостерігаючи за Лікою.

Діти, після того, як поїли, пішли гратись з кінетичним піском. Навіть син Олі захопився. А Ліка якраз фотографувала хлопчиків. Взагалі, вона сьогодні багато фотографувала двійнят, робила з ними селфі і відео знімала. І все з таким захватом!

— Чому це? — сідаючи поряд з Олею, запитала Ліка.

— Тому що крутила чоловіками, не зациклюючись на жодному. Тисячу раз казала, що не хочеш серйозних стосунків, а про твоє ставлення до дітей я й зовсім мовчу. І тут Єгор і його діти. Повірити не можу! Це точно його діти? — усміхнулась.

— Так, точно, — засміялась і Ліка. — Але чому ти вирішила, що у мене з Єгором серйозні стосунки?

— А як це називається? — округлила очі Ольга. — По-перше, він довірив тобі своїх дітей. По-друге, ти погодилась попіклуватись про них… Скільки? Тиждень? Більше?

— Днів десять, щонайбільше два тижні. І я не погоджувалась, казала ж тобі, — відвернулась Ліка.

— От і я про що! — плеснула в долоні Ольга. — Якби я так зробила? Просто привезла племінника, вручила тітоньці і втекла. Де б я знайшла свою дитину? У циган на вокзалі? У дитячому притулку?

— Не перебільшуй! — розсміялась Ліка. — Я просто відвезла б улюбленого онука бабусі і дідусю, ну і ще одній тітоньці.

— Бачиш?! А їх ти лишила! — підняла вказівний палець Ольга. — Чому?

— Тому що не знала, куди їх подіти спочатку. Потім, вже знаючи всі подробиці… — опустила очі.

— Шкода стало, так? — з розумінням запитала сестра. — Тут нічого страшного. Це навіть нормально, ти ж жива людина, в тебе є і душа, і серце, — обняла Ліку.

— І вони хороші такі, — глянула і вона на Олю. — Тобто, твій малий також класний, але... В нього є мама і тато, а вони тягнуться до кожного, хто поряд. Так, мабуть, ти права — пожаліла, — знизала плечима.

Ольга якийсь час мовчала. Обидві просто спостерігали за дітьми. А потім сестра все ж заговорила:

— Може, спочатку ти їх тільки жаліла, та зараз... Не знаю, що там у вас з Єгором, та в його дітей ти точно закохана, — покивала з усмішкою.