Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

З тих тір, як Матвій з Мироном опинились з нею, Ліка у думках та переживаннях, мов у якомусь болоті, застрягла. По самі вуха. І допомоги ні звідки чекати, допомогти тільки сама собі може, розібравшись. Хоча ні, навіть не так — змирившись.

Слова сестри змусили Ліку задуматись про все, що відбувається, по-новому. І так, коли їхали додому і вона милувалась на світлофорах красунчиками, які заснули від втоми, таки зізналась сама собі, що у неї в душі щось ворушиться. Хоч і спілкується з хлопцями, як з дружбанами, але відчуває тепло, таке, що й описати важко.

Чи добре це? Ну, поганого точно нічого, якщо вже вирішила з Єгором не розривати відносини. Тут сестра теж права, між нею і Єгором точно все не так, як було з іншими. У всякому разі, Ліка скучала, відчуваючи щось особливе і до нього. Наскільки це серйозно? Однозначно сказати не могла, бо, по правді, не знала, наскільки її самої вистачить. А як щодо Єгора? Дійсно, довірив же їй дітей, хоча від цілого світу, здається, їх приховував… Про що це говорить?..

Подумати і потім ще є про що, а наразі варто зосередитись на маленьких бешкетниках, у яких після перепочинку по дорозі додому відкрилось друге дихання. Поки Ліка була на кухні, геть розійшлися. Вже не просто газують машинками, зі сміхом вдаряючись один в одного, а й кидаються чимось.

— Хлопці, а що тут у вас… Ай! — скрикнула, наступивши на якусь маленьку деталь, що, мабуть, відбилась від машинки.

Аж зашипіла від болю, замруживши очі. Сіла прямо на підлогу, розтираючи стопу. Діти притихли. І тут Ліка відчула, як її обережно погладжує маленька долонька. Відкрила очі. Матвій гладив її по голові і плечах, дивлячись із жалем. А Мирон із серйозним обличчям розглядав її ногу, а потім діловито так спитав:

— Де подмухати?

Все. Ліку просто порвало від емоцій! Який там біль у п’ятці? Від такої щирої дитячої турботи все пройшло моментально! А питання насупленого Мирона змусило розтанути в посмішці.

— Ніде не треба дмухати! — схопила обох хлопчиків в обійми. — Все вже чудово! — притискаючи до себе і розціловуючи, відповідала.

Таких обіймів в них ще не було, але як приємно стало, коли відчула, що і діти її міцно обняли! Знову очі сильно замружила, та цього разу не від болю, а тому, що почало пощипувати від сліз, викликаних емоціями.

— А знаєте, що ми зараз зробимо? — несподівано запитала Ліка.

— Що? — майже одночасно спитали брати.

— Перестановку! — рішуче заявила.

Ще відразу їй не подобалось, якою заставленою виглядає кімната. Ніде повернутись! І зараз захотілось максимальної зручності. Не для себе — для дітей. Тому, підскочивши з підлоги, почала ділитись з хлопцями своїми планами:

— Зараз я пересуну свій диван до вікна, а звідти столик на балкон винесу. Тоді ваші ліжечка пересуну під стінку на місце дивану, а тут буде і вільний прохід до шафи і вам більше місця, щоб гратись. Як вам мій план? — запитала, мов у дорослих, власне, як завжди.

— Так! Давай! — підстрибуючи закричали діти.

Ліка помітила, що вони, взагалі, швидкі на підйом. Готові підтримати будь-які її ініціативи.

— Чудово. Тоді швиденько збираємо машинки, щоб не розтоптати їх! — скомандувала, і сама починаючи прибирати іграшки.

— Давай! — підтримав Матвій.

— Сюди складай! — миттю кинувся за коробкою для іграшок Мирон.