Читати книгу - "Чоловік з бонусом, Тая Стрельцова"

 — І все ж таки не варто було самій… Сказала б мені, я б попросив когось зайти і допомогти, — дорікав Єгор.

— Ой, не починай знову, — прошипіла Ліка. — Я вже казала, що для мене це не тяжко, — тихенько додала.

З дітьми поговорили уже традиційно по відеозв'язку, а тепер, коли вони, нарешті, заснули, настала вечірня розмова на кухні для їх двох.

— Міс самостійність! — хмикнув Єгор.

— Я така! — погодилась Ліка.

— Дякую тобі! — вже серйозно додав.

— Ти вже дякував тисячу разів. Досить.

— Я готовий ще сто тисяч раз подякувати. Навіть не уявляєш, що ти для мене зробила, — хрипло, з емоціями відповів. — Ліка, не хочу говорити багато по телефону, не дивлячись тобі в очі, але… Ти мені дорога, дуже дорога. І, незважаючи на відстань, з кожним днем стаєш ще дорожчою і ближчою.

А в неї аж подих перехопило від такого одкровення. Навіть не знала, що відповісти. Вірніше, знала, бо й сама відчувала щось подібне, коли людина важлива для тебе, коли боїшся втратити… Але проговорити це все в голос боязно, ніяково. Вона до такого ще не готова.

— Ти можеш нічого не казати, — ніби думки її прочитавши, продовжив Єгор. — Ти не повинна нічого відповідати, я й не чекаю слів, аби тільки ти була поряд.

Що він робить? Своєю щирістю просто зав'язує її душу у вузол! І хоч ще мить тому не могла нічого відповісти, та якось саме собою вирвалось:

— Ти теж мені дорогий, Єгор. І Матвій з Мироном також.

Сказала і сама не вірила, що на таке зважилась. Але теж чесно, як є, що відчуває серцем.