Читати книгу - "Що сказано"

Але були почуття, що їх «місцеві» — люди, які пустили коріння в цю землю раніше, — поважали. Кожен імігрант сходив на неї з «Мейфлауера». Цілому поколінню доводилося змагатися з добрими і злими духами землі, доки якусь її ділянку ти міг назвати своєю. Стільки суперечностей… Чи може людина лишатися вільною — від землі, від батьківщини — поклоняючись лише Святому Духові, звідки би той не взявся? Правда в тому, що ні — не може. Душа дивиться очима тіла і відчуває приязнь до конкретних дерев, людей, обріїв. Є святенники, здатні абстрагуватися і породичатися з єдиним для всіх сонцем і спільним небом, скрізь однаковим: проте навіть Ісус тримався Галілеї. Він не квапився в Рим, шукати собі нових слухачів. Бути українцем — то ще один спосіб бути самотнім.

Поки інші діти грали в софтбол, ходили в кіно чи робили домашні завдання, Бо вчився бути українцем.

Увечері по п’ятницях він ходив до пластунів, де вчився в’язати вузли, ставати струнко, співати пісень і вибиратися з підступних лісів. По суботах вивчав граматику, історію, літературу і геологію України, а надто Роздоріжжя.

У школі, коли інші діти балакали про команду «Янкі» чи телешоу «Я шпигун», він уважно слухав і думав, чи купить батько колись телевізор. Він потайки приносив комікси про Людину-павука, які ховав на самому споді короба для іграшок.

-------

Отець Джо Бродін, «Курець-Джо», син гірника з Вілоусбурґу в Пенсильванії, прямим курсом рухався до вищої бейсбольної ліги, поки розтрощене коліно не завернуло його ближче до Бога, а той, саме вчасно, відправив його в Елізабет, штат Нью-Джерсі. Грубуватий і амбітний, він швидко нав’язав стосунки з парафіянами, чиї нелегкі життя нагадували йому про його батьків і про шахти.

Він любив сигари. В одній кишені сорочки носив чотки, в іншій — панателлу. Якось служки пожартували з ним: під час Великодньої утрені він сягнув по митру, щоб окропити прихожан святою водою, а натомість помахав на юрбу сигарою. Він старався догодити своїм зверхникам, тож паства була певна, що невдовзі він кине їх ради кращого пасовиська. Тимчасом вони ревно дослухалися його проповідей.

У суботу ввечері він сидів за столом, гортаючи Біблію в понищеній бурій палітурці — материн подарунок на закінчення шостого класу.

Його бентежив уривок, на якому він вирішив побудувати проповідь. То був четвертий розділ книги Буття, який він, здавалося, знав уздовж і впоперек. Каїн та Авель. Каїн убив Авеля, і був покараний — що там іще?

Але в голові плуталося — хто з них Авель, а хто Каїн? Імена не пасували. І чому Бог відкинув Каїнову жертву? Пригадалася вимучена соціологічна лекція в семінарії про те, що так тут описано перехід людини від мисливця-збирача до хлібороба. Але в цьому не було сенсу. Каїн і був хліборобом. Чому ж Бог так повівся з ним?

І що означає цей уривок: «Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання[13], а ти мусиш над ним панувати»?

Що мав Бог на думці? Що сила має право брати, чого їй заманеться?

Він запалив сигару.

Коли пані Сігальська запитала перед відходом, чи приготувати йому чаю, він мало не запросив її обговорити цю справу. Але в нього не було звички повіряти свої слабкості. Сидів допізна, на самоті, зиркав на Біблію на столі, і думав про ядуху пані Павличко, про хор і продаж вареників. Потім підійшов до свого RCA-радіо, ввімкнув його і знову сів.

— Брати і сестри у Христі, згадайте, як сказав Джеймс Дін Джейсону Робардсу в фільмі «На схід від раю»: «Чи я сторож брата свого?». Можливо, ви впізнаєте ці слова у сьогоднішньому антифоні. Берл Айвз далі цитує Книгу Буття: «І вийшов Каїн з-перед лиця Господнього, й осів у країні Нод, на схід від Едему». Далі він каже Дінові забиратися в міста.

— Звучить ніби просто. Але якщо ми глянемо на цей уривок уважно, брати й сестри, якщо замислимося над ним, то побачимо, що зміст його далеко не очевидний, далеко не простий.

Він глянув на переповнені лави — химерні капелюхи, дешеві сукні, зношені сірі костюми. Його паства. Друга світова породила сотні тисяч емігрантів. Вона дала церкві нове життя. Зі страждань виросла віра.

— Направду, коли ви сядете і прочитаєте цю главу, ви напевно трохи розгубитесь, як я вчора ввечері.

— Каїн дорікає Богові, що покараний надто суворо: «Ось Ти виганяєш сьогодні мене з цієї землі, і я буду ховатися від лиця Твого. І я стану мандрівником та заволокою на землі, і буде — кожен, хто стріне мене, той уб’є мене». І Бог, у безмежній милості своїй, поклав на нього тавро, аби ніхто інший не чинив так, як він. Він говорить Каїнові: «Через те кожен, хто вб’є Каїна, семикратно буде пімщений». Бог створив Каїна як негативний приклад.

— Це жахлива кара. Уявіть, цілий світ знає вас як убивцю власного брата. Уявіть, прожити ціле життя прикладом того, якою не повинна бути людина. Кожен зустрічний думає собі: нізащо не хочу бути отаким.

— Ніхто з нас не є островом, сам для себе, брати і сестри. Щораз, як тільки ми так подумаємо, наші душі зсихаються.

— Отож, Біблія — книга складна. Цю книгу треба читати й перечитувати. Пам’ятаєте, Каїн нікуди не зникає. Він одружується, має дітей. Всі вони живуть століттями. Метушаїл, який прожив 869 років, на тридцять дев’ять довше за Адама, — це нащадок Каїна.

— Який з усього цього висновок? Що вигідно вбити брата свого? Що за це Бог вас винагородить доброю жінкою і купою онуків? Іноді так видається.

— Багатьох із вас вигнали з ваших садів комуністи. Хіба через це ви стали як Каїни? Ні. Всім нам серця наші кажуть, що ви не Каїни.

— Ви гадаєте, що втратили геть усе. Втратили родини, домівки, свою землю, свій край. Маєте себе за пораженців. Але послухайте мене. Насправді пораженцями є комуністи. Це їх Бог вигнав зі Свого саду. Це вони несуть Каїнове тавро.

— «То й що?» — запитаєте ви. Хіба не вони вкрали ваші землі, не вони повбивали ваших батьків-матерів?

— Все то так, любі мої, але саме комуністи несуть тавро Боже. І це багато значить. Бо далеко краще бути вбитим, ніж вбивцею.

— І останнє. Бог прийняв Авелеву жертву. І саме Авеля вбив Каїн. І саме Авель пішов до Бога. І ось,