Читати книгу - "Не повертай мене, Джулія Рейвен"

— А горів би ти синім полум'ям зі своїм штурмом! — чортихнулася мулатка і гидливо харкнула.

— Еммо, тихіше, — припинив її лайки Ян, — нас можуть почути. 

Він звільнився від моєї підтримки та обійняв ззаду за шию. Нахилився до мого вуха, і злегка торкаючись губами мочки, прошепотів:

— Ну що ж, лялечко, прийшов твій зоряний час... Зіграй свою роль на відмінно.

***

Ян

— Не стріляйте! Заручниця у нас, і ми озброєні! — застережливо крикнув у тонку щілину дверей.

— Виходьте, вас ніхто не чіпатиме, — з награним спокоєм пообіцяв переговірник, але я розумів, що це блеф.

У гробовій тиші ми вийшли надвір під пильне спостереження групи захоплення. Гострий біль у руці нагадував про себе ниючою пульсацією, але не на часі скаржитися. На кону життя як мінімум трьох людей. Не думаю, що Мії загрожує щось серйозне.

Яскраві промені автомобільних фар неприємно різали очі, і ми малими кроками почали рухатись у бік нашої машини.

Мія трималася впевнено, навіть надто. Вила і нерозбірливо бурмотіла благання про порятунок. Рівно доти, доки нам дорогу не перегородила чоловіча постать. 

"Чорт забирай! Навіть тут він не забуває про ефектну появу!", — впізнаючи у темному силуеті Артема Яворського.

— Поводься природно, — прошепотів Мії, всім тілом відчуваючи, як її трусить, і вже спокійніше додав: 

— Для заручниці…

— А ось і ви! — вкрадливо промовив її багатий чоловік, запихаючи руки в кишені штанів. Це його фірмовий жест? Типу, подивіться, який я безстрашний альфа-самець? Ну так дарма, я його не боюся.

— Відійди, інакше я прострілю їй голову!

Нік із Еммою тримали на контролі решту хлопців.

— Та годі, Ян, — несподівано для мене та інших, її слащавий чоловік назвав мене на ім'я, — ти справді уявив себе крутим викрадачем?

"Відволікає, і тільки", — швидкоплинна думка прострелила мою свідомість. Нік голосно дихав у потилицю, через що харив мене з кожною секундою ще сильніше. Краєм ока помітив, як Мія зайшлася в неконтрольованому плачі.

 "Розумниця", — подумки відважив їй похвалу, так само уважно вдивляючись у темряву, відокремлену світлом фар.

— А ти прийшов ніяк шоу влаштувати, га? — злісно виплюнув я, міцніше притиснувши дуло пістолета до скроні дівчини. — Мені здається, що твій план захоплення з тріском провалився!

Артем голосно засміявся, розсікаючи напружену безмовність району своїм хрипким реготом. Нас тримали на мушці близько п'ятнадцяти осіб: поліцейські, спецназ та, як я розумію, охорона багатія. 

"Їх занадто багато", — судомні думки розривали мене зсередини, продірявлюючи і без того неідеальний план. 

— А ти мені подобаєшся, — єхидно сказав Артем, спершись на капот машини, — хоробришся, незважаючи на безвихідь ситуації.

Я залишив його комплімент поза увагою, периферійним поглядом оглядаючи нашу машину.

Поліцейські помітно нервували, чекаючи на команду Артема. Без роздумів та зайвого жалю цей виродок міг би давно нас розстріляти. Але він не став. Чому? Так боїться за дружину?

Чоловік Мії мовчки пішов до нас, але я пальнув у повітря, і знову приставив пістолет до скроні Мії. 

— Не бійся, маленька! — зупинився і заспокійливо попросив її.

— Я не жартую, — процідив крізь зуби, дивлячись на його незворушне обличчя.

— Я бачу.

— Або ми йдемо, або ця лялечка, — спеціально провів дулом пістолета щоці Мії, через що та зойкнула і заревла ще сильніше, — отримає кулю в скроню без роздумів.

Артем обернувся профілем, оцінним поглядом дивлячись на своїх людей. Жовна, ходячи хвилями на його вилицях, підказували, що він нервує. І дуже сильно.

— Навіщо тобі все це? — удостоїв мене ще одним запитанням. — Просто відпусти мою дружину, — м'яко промовив Артем, — і можете забиратися на всі чотири сторони.

— Вона — запорука, що ми підемо живими, — я спотворив обличчя подібно до посмішки, — а такий шанс упускати буде нерозумно. 

Мія продовжувала вити, схлипуючи на всю округу.

— Опустити зброю, — сухо наказав Артем, і спрямовані стволи синхронно змінили напрямок у землю. — Любов моя, ти в порядку? — з нудотною солодкістю звернувся він до Мії.

Його турбота разила фальшю. Навіть бульварні актори краще відіграють свої ролі. Щось було не так... 

Я смикнув Мію за плече, підштовхуючи її до відповіді.

— Тт-ттаак… — затинаючись, промовила вона крізь сльози.

— Вони зробили тобі боляче?

— Ні, — твердим голосом відрізала Мія.

— Ну і добре. Нічого не бійся.

Ми повільно рушили до машини. Емма з Ніком уже наблизилися до неї, тримаючи на витягнутих руках пістолети.