Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Я страшенно любив ярмарки, які проводили в нашому університеті, бо під час них можна було посмакувати смачними десертиками. Та сьогодні головний десертик для мене під забороною. Мія сказала, що не дозволить мені скуштувати її лавандовий торт, який вона вчора готувала з Ксенією. Я був страшенно розчарований. Хоча, після моїх слів про її кулінарні таланти це було очікувано. Наші стосунки покращились, але не настільки, як би мені хотілось. Зараз я просто бажав скуштувати її торта. Мені вдалося завдяки обману роздобути його. На щастя, Евеліна погодилася мені допомогти і я був страшенно вдячний їй за це. Я вирішив, що маю віддячити їй за цей вчинок і розповів про розмову Асі та Сабріни, яку почув зранку. Ці двоє точно щось задумали. Надіюсь, що вони нікому не нашкодять.

Попереду нас чекала костюмована вечірка. Я точно знав, що Мія піде в костюмі короля Джуліана. Ксенія розповіла мені про це. Недовго думаючи, я пошив для себе костюм Морта, правда я трохи запізнився на вечірку через затори. Мені було байдуже що подумають про мене інші. В цьому костюмі я справді виглядав дуже кумедним. Ще й це лавандове волосся. Я вже взагалі мовчу про нього. Я випадково взяв одну з баночок Мії. Я був впевнений, що це шампунь, але це виявилась фарба. Проте, вона переконала мене, що вона скоро змиється і я вирішив не чіпати поки своє волосся. Тим паче, що це був улюблений колір Мії.

На вході я помітив своїх знайомих. Вони щось палко обговорювали. Я підійшов до них і привітався. Як виявилось, Сабріна таки добилась свого. Мене в цій ситуації здивувала поведінка Асі. Невже ця дівчина нарешті вирішила змінитись?

Я зайшов всередину будівлі й помітив, що тут дуже багато студентів, які танцювали та веселились. Здається, усі вже встигли забути про витівки дівчат. Я почав запитувати в інших чи не бачили вони мою сестричку. Я ніде не міг її знайти. Та на щастя, я наткнувся на Джеремі й він підказав мені, що вона вийшла на терасу. Я попрямував туди й побачив свою Джуліану, яка дивилась на зоряне небо. Я підійшов ближче й поклав руки їй на плечі. Вона обернулась до мене і на її лиці я помітив здивування. Тоді я покрутився навколо своєї осі, щоб вона змогла краще роздивитись мій костюм. Вона прикрила рота рукою. Знаю, що вона намагалась приховати від мене свою усмішку.

— Як тобі мій костюм, крихітко? — поцікавився я. Мені справді була важлива її думка.

— Алексе, я не вірю, що ти це одягнув! — Вона з захопленням розглядала мене.

— Невже ти не можеш повірити власним очам, Даймонд? Надіюсь, що після цього ти нарешті пробачиш мені, правда? — запитав я.

Будь ласка, нехай вона скаже «так», бо я не придумаю вже нічого кращого, ніж це. Мія схвально кивнула і закутала мене у свої обійми. Я нарешті видихнув з полегшенням.

— Думаю, що такими темпами ми зовсім скоро станемо друзями, — радісно промовила Мія. Я знову згадав слова Ксенії. Вона таки права. Я ніколи не стану для Мії другом. Я можу спробувати, але це не призведе до чогось хорошого. Я завжди хотітиму більшого. Мені буде нестерпно боляче прикидатись просто другом, а думка про те, що в неї з’явиться хтось інший вже зводить мене з розуму. Так, я таки щось відчуваю до Мії й це щось явно більше, ніж дружба.

— Міє, я не хочу ставати твоїм другом, знайомим чи братом... Я не хочу обманювати ні тебе, ні себе. — На її лиці я побачив занепокоєння. — Я знаю, що поводився, як негідник, але цим я лише хотів привернути твою увагу. Ти подобаєшся мені, діамантику. Я накоїв багато дурниць, але прошу дати мені шанс. Насправді ти знаєш мене лише з поганої сторони. Я хочу, щоб ти дізналась і про хорошу. Я обіцяю, що не буду тиснути на тебе. В тебе є час подумати над моєю пропозицією. Я буду чекати стільки, скільки буде потрібно, але якщо ти ще досі закохана в того Теодора, то просто дай мені знати, щоб я не плекав марних надій.

Мія різко зблідла від моїх останніх слів. Щось у ній змінилося.

— Звідки ти знаєш про Тео? — тремтячим голосом запитала вона.

— Твоя мати розповіла мені про твоє невзаємне кохання і те, що ти ніколи ні з ким не зустрічалась. Прошу тебе не сердитись на неї. Я всього лише хотів дізнатися більше про тебе, а вона мені допомогла в цьому.

— Теодор залишився в минулому. Можна, ти більше ніколи не будеш згадувати про нього?

Її настрій змінився і це викликало в мене занепокоєння. Проте, я бачив, що Мія не налаштована на розмову і тому не став тиснути на неї. 

— Гаразд, як скажеш. Надіюсь, що хоча б у танці ти мені не відмовиш? — Я з великою надією простягнув Мії руку й вона прийняла її.

Ми попрямували в бік танцювального майданчика, де вже зібралося багато молоді. Заграла повільна мелодія і я скоротив відстань між нами. Мія перемістила свої руки мені на шию, легко доторкаючись до моєї шкіри. Її ніжні дотики повільно зводили мене з розуму.  Приємний аромат її парфумів заполонив мої рецептори і я заплющив очі, нахиляючись до її шиї ще ближче. Я глянув у бездонні сині очі, які повільно блукали по моєму тілу і легко усміхнувся, борючись з власними бажаннями: ще міцніше обійняти її та притиснути до себе, відвести з цього багатолюдного місця й залишитись на самоті, уткнутись носом в її шовковисте волосся й скуштувати її пухкі рожеві губи на смак...

Ми повільно рухались в такт музиці під спалахами від диско-кулі й ледь чутними криками інших відвідувачів цієї вечірки, які намагалися знайти в цьому натовпі знайомих. Навколо нас було так багато людей, але в мене складалось враження, що ми одні. Цей танцмайданчик, пісня, момент — усе це належало лише нам. Можливо, коли Мія була поруч зі мною, все інше втрачало сенс для мене і ставало чимось не важливим, не вартим моєї уваги.

Під час вечірки ми весь час були разом. Настрій Мії покращився й ми разом веселились. Мені подобалось проводити з нею час. Ми не сварились й це було класно. Я розповів Мії про поєдинок, який завтра відбудеться й вона сказала що прийде підтримати мене. Я був радий, але мене непокоїв той Теодор. Чому вона так зреагувала на згадку про нього? Надіюсь, що рано чи пізно вона мені це розповість.