Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Але мені вже на все наплювати!

- Поспішаєш до чоловіка? - цікавиться Ігнат, і в мізках, нарешті, починає прояснюватися.

Він знає, що я розлучилася з Олегом. Невже через це вся тяганина?

- Я вже давно розлучилася! - бачу, що він не здивований.

- Помітно! - демонстративно оглядає з ніг до голови, - Раніше чоловік не дозволяв так одягатися? Чи не по кишені було? До речі, хто спонсорує? - у кожному слові лунає насмішка і презирство.

- Прощавай, Ігнат!

Поки виходила з ресторану стримувалася. Але, тільки встигнувши утрамбуватися в поруч припарковане таксі, як сльози вирвалися назовні. Навіщо так жорстоко?

Тільки вдома злегка заспокоїлася. Жалісливий таксист навіть сам сходив у супермаркет за вином. Я стягнула з себе нещасливу сукню і жбурнула її в кут, розуміючи, що вона тут ні до чого. Одягла свої улюблені шортики і майку, в яких сплю. Увімкнула на ноутбуці "Нестримні" і з келихом вина бездумно втупилася в екран.

Я не хотіла аналізувати поведінку Ігната! Навіть ненавмисно спалахнувша думка про нього приносила біль. Я попрощалася з ним. Сліз вже не було. Накотило дивне отупіння.

На другому келиху вина і десь посередині фільму ожив дверний дзвінок. На годиннику одинадцята вечора. Непроханих гостей у мене не буває. Уже мовчу про час. Благо, світло скрізь вимкнене. Нікого немає вдома! Я поставила фільм на паузу і почала чекати, коли небажаному відвідувачеві набридне дзвонити.

Від подальших подій моє волосся, якби могло, встало дибки. Чіткий упевнений голос із-за дверей поставив вагоме запитання:

- Міро, ти хочеш, щоб я сам відчинив ці двері?