Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

Мирослава

Передати словами мій стан неможливо. Я в повному ауті! Підходжу і відчиняю йому. 

Ігнат оглядає мене від верху до низу, як кілька годин тому, але цього разу вираз його обличчя неможливо назвати нудьгуючим та глузливим. Миттєво стиснуті щелепи, палаючий погляд і зібрані в кулаки пальці, все це "м'яко" натякало на "легку" нервозність. 

- Одягнися! - наказав він.

Я кілька секунд нерозуміючи дивилася на нього, а потім із жахом опустила голову до трусиків-шортиків і майки, що занадто відверто виставляла груди. Слід мій прохолов моментально. Одягти халат і затягнути волосся в кінський хвіст, не зайняло багато часу, але коли я вийшла у свій маленький коридор, то виявила зачинені вхідні двері і світло на кухні. Я важко зітхнула, попереду була важка розмова. Що йому від мене потрібно? Отже, принизив при всіх! Ще й червоні опухлі очі після сліз не дуже гарно виглядали в дзеркалі. У душі панував повний хаос. Але якась частинка мене була в захваті спостерігати його на своїй території. Думки в голові стрибали, немов оскаженілі таргани. Може, варто було вдягнути джинси та футболку?

- Ти довго там стоятимеш? - стомлено вимовив Ігнат, змушуючи моє тіло, що поплило від хрипкого голосу, прийти в рух.

На порозі кухні я застигла як укопана з двох причин. Перша: Ігнат, у цій маленькій зоні, з мінімальною кількістю меблів, у місцях із потертим до дірок лінолеумом, з обшарпаними зверху шпалерами, мав приблизно такий самий вигляд, як сто доларів поруч із гривнею. Друге: він господарював як у себе вдома - на плиті стояв чайник, що закипав, на столі приготовані дві чашки, і наразі Ігнат вивчав мізерний вміст мого холодильника. Пройшла всередину і сперлася попереком об стільницю кухонного столу.

- Ти взагалі готуєш собі? - зачинивши дверцята, ці, на око, сто кілограм чистого сексу повернулися до мене.

- Як ти дізнався де я живу і що тобі потрібно? - проігнорувала я його, але слина в роті, аж ніяк не через згадану їжу, утворилася.

Ігнор був взаємним. Ігнат спокійно розлив окріп і демонстративно поставив переді мною чашку ромашкового чаю. Собі ж зробив каву, яку я купила, у хвилинному пориві, просто щоб купити. Сама я ароматний напій не п’ю.

- Спочатку ти мені дещо поясниш, а потім я ненадовго позбавлю тебе цього голодного погляду! - пообіцяв він, потягуючи каву.

Його спокій зашкалював. Він зняв піджак, і м'язи, що виділялися через сорочку, дуже сексуально напружувалися, коли він підносив гарячий напій до рота. Не можна бути таким досконалим!

- У сенсі? - повільно відмираю я.

- Мирослава, без наслідків так дивитися на мене, тобі вже чревато! - Ігнат говорив повільно, злегка розтягуючи слова, - Що в тебе з Олегом за стосунки? 

- Я не розумію... 

- Що саме? Що, незважаючи ні на що, я все ще хочу тебе?  Чи твоя брехня щодо липового кохання до липового чоловіка? - від того, що все це сказано спокійним рівним голосом ставало моторошно. 

Він знає, що шлюб з Олегом несправжній. Було огидно, що постійно доводилося брехати, а тепер стало в сто разів гірше. І соромно! Але я, принаймні, вже розуміла його поведінку.

Я відчувала, що він розлючений, але контролював себе. Раніше ніколи не стикалася з людиною, яка могла так розслаблено і без емоційно висловлювати свій гнів. Це мало того, що збивало з пантелику, а геть дезорієнтувало.

- Я..., - у мене не було слів.

- Чому, Міро? Тобі подобалося знущатися наді мною? Ти від цього отримувала задоволення? - здавалося, що він веде ввічливу бесіду про погоду.

- Навіщо ти так?

- Після такої довгої брехні, як ти хотіла, Міро? - оманливо м'яко цікавиться він.

- Вибач, - кажу тихо.

- Мені не потрібні твої вибачення. Просто поясни.

- Я... ми з самого початку домовилися нікому не розповідати.

- Слабенько! Але гаразд, - киває він, - Навіщо потрібен був той шлюб? Ви в сім'ю грали?

- У мене батько, - я для правдоподібності важко ковтнула, - дуже жорстока людина. У двадцять років, він ставився до мене як і у десять. Контролював і вирішував усе за мене. За непослух міг вдарити. Я втекла з дому. І єдина вагома причина, через яку він не притягнув би мене назад, була наявність чоловіка. Олег мені допоміг у цьому. Ми з дитинства дружимо. Олег теж залишався у виграші. З його зовнішністю до нього дівчата липли як мухи, а так є дружина, якій можна зрідка зраджувати.

 По його уважно вивчаючому погляду неможливо було визначити вірить він чи ні.

- А тобі, чому не можна було зрідка зраджувати?

- Я тебе цікавлю лише з однієї причини. А це не для мене. Було!

- Коли ти прийшла до мене додому, ти хотіла розповісти правду?!

Я опустила голову і слабко кивнула:

- Але ти був із тією дівчиною!

- Далі уявити, що в тебе відбувалося в голові не важко! Ти не дала мені жодної можливості своєю брехнею, - сумно усміхнувся він, і різко змінив тему, - Що це було в ресторані? Непорозуміння, що сидить поруч із тобою? Черговий кандидат у фіктивні чоловіки? Чи він у справжні цілиться? - він про Костю?