Читати книгу - "Кохання проти субординації, Оксана Мрійченко"

— Вас хтось образив? Чому ви засмутилися?

— Коли ми з дівчатами стояли на балконі, я побачила одну людину на вулиці.

— У вас є якісь неприємні спогади, пов’язані з цією людиною?

— Ні, навпаки. Ми довго зустрічалися і кохали один одного. Вірніше, це я його кохала, а він... Того вечора, коли ми з вами познайомилися, він повідомив мені, що їде у Канаду, тому між нами все скінчено.

— Хм, тепер я розумію, чому ви тоді були такою пригніченою, — Денис знову глянув на неї. — А що ж сьогодні? Він знайшов вас і прийшов вибачитися?

— Ні, — Каріна відчула, що її очі знову наповнюються сльозами. — Сьогодні я побачила його у товаристві іншої дівчини. Її обличчя здалося мені знайомим — можливо це хтось із його колег. Мені стало боляче, що він так легко забув мене всього через місяць після розставання в той час, як я... Постійно згадувала про нього і...

Каріна схлипнула та не змогла закінчити речення. Денис якраз зупинив машину на перехресті. Чекаючи на зелений сигнал світлофора, він лагідно погладив дівчину по руці та сказав:

— Отже, цей хлопець ще більший дурень, ніж я думав на початку вашої розповіді. Не плачте, Каріно! Цей придурок не вартий жодної вашої сльозинки, — він турботливо подивився на неї.

— В якійсь мірі, я розумію його... Не кожен день підвертається можливість побудувати кар'єру у Канаді, — тихо промовила дівчина.

— Дурниця! Навіть це не служить йому виправданням. Я не розумію, як можна було залишити таку дівчину, як ви. І це при тому, що ви його кохаєте. Схоже, що він зовсім не зрозумів, як йому пощастило з вами та досі не усвідомив, який скарб втратив у гонитві за кар'єрою у Канаді.

— Ви дійсно так думаєте? — Каріна з інтересом подивилася на нього.

— Так! Ось я б на його місці забрав би вас з собою. Ви розумна дівчина і я впевнений, що ви б легко вивчили англійську.

— Я непогано розмовляю англійською. Але він говорив, що його фірма зробила тільки одну візу для нього. І що він не може взяти мене з собою.

— У такому випадку на його місці я б без роздумів відмовився від Канади. Кар'єру можна побудувати безліччю способів, а такі дівчата, як ви, зустрічаються дуже рідко. А справжнє кохання взагалі з'являється тільки один раз у житті.

— А як по-вашому визначити, що кохання справжнє?

— Я думаю, це відчувається з перших секунд знайомства. Тебе тягне до цієї людини, хочеться говорити з нею і бути поруч, робити її щасливою. А ще я вірю в те, що доля теж буде всіляко зводити вас разом.

— Мені здається, що я відчувала щось подібне з Олексієм, — задумливо промовила Каріна. — За винятком того, що доля не зводила нас разом так часто, як наприклад нас із вами, — вона посміхнулася.

— У нашому з вами випадку мені здається, що моє призначення полягає у тому, щоб оберігати вас від будь-яких небезпек, — Денис підморгнув Каріні.

— Я правда не розумію, чому ви завжди опиняєтеся поруч, коли я потребую допомоги. Це дійсно дивно. І я не розумію, чому ось зараз розповідаю вам свою історію відносин з моїм колишнім хлопцем. Скаржитися на життя — не в моїх правилах.

— Зізнаюся, розговорити вас було непросто. Але я повинен був дізнатися причину ваших сліз.

— Ви дуже добра людина, Денис Олександрович.

— А ось зараз ви намагаєтеся мене збентежити, — він подивився на Каріну. — Але мені подобається, що ваш настрій покращився. Посміхайтеся частіше, Каріно! Вам дуже личить посмішка.

Каріна відчула, що червоніє. Добре, що в машині було темно і він не бачить. Це дійсно дуже дивно — ось так просто розповісти Денису історію свого нещасного кохання. Може вона просто випила забагато вина і це зробило її балакучою? Але Каріна абсолютно не відчувала себе захмелілою, а її думки були ясними, як ніколи. І їй подобалося розмовляти з Денисом, в його присутності її не покидало відчуття, що все буде добре. А всі проблеми та переживання відразу відходили на другий план. Він завжди піклується про неї та втішає її, нічого не вимагаючи натомість. Тепер Каріні стало набагато легше. І коли Денис зупинив машину біля її будинку, дівчина навіть пошкодувала, що ось зараз доведеться попрощатися з ним.

— Каріно, я готовий доставити вас прямо до квартири, — посміхнувся він дівчині.

— Денисе Олександровичу, тут я можу добігти босоніж. Зрештою, зараз же не зима!

— Знову намагаєтеся мене позбутися? — Денис розсміявся. — Ні, Каріно. Я вас віднесу. Тільки не забудьте свої туфлі.

Він вийшов з машини, обійшов навколо, відкрив двері поруч з Каріною і взяв її на руки. Коли він ніс її до машини там на вулиці, дівчина була дуже зайнята своїми особистими переживаннями та майже не звертала уваги на свої відчуття. А тепер... Виявилося, що у Дениса дуже сильні руки. Коли він піднімав її, Каріна мимоволі обхопила рукою його шию і відчула під тонкою сорочкою міцні м'язи. Здавалося, що Денис підняв її без особливого зусилля. У його обіймах Каріна відчувала себе затишно і тепло. Це було дуже приємно. Каріна спробувала згадати, чи носив її Олексій коли-небудь на руках і не пригадала жодного такого моменту. З Денисом вона відчувала себе тендітною і беззахисною, а він, здавалося, робив все, щоб це відчуття не покидало дівчину. А ще Каріна відчувала, що її серцебиття почастішало, а на душі раптом стало спокійно і радісно.