Читати книгу - "Холодна ніжність, Уляна Пас"

Цієї ночі ніяк не можу заснути. Досі важко повірити у те, що це – моя реальність. Я завжди переконувала себе, що мій хресний не такий, як батько. Але все виявилося дуже просто. Тільки-но запахло великими грошима – Олег показав своє справжнє обличчя. 

Тішить хоча б те, що на моєму боці Яр. Я знаю, що брат нікому не дасть мене образити. Він готовий ризикнути усім, щоб мене врятувати, а я взагалі не впевнена, що хочу ризикувати. 

Наступного ранку їду в універ зі стійким відчуттям, що у мене дуже мало часу залишилося. І це не просто відчуття. Так воно і є насправді. Впевнена: якщо скажу батькові, що відмовляюся виходити за Влада, він схопить мене і замкне у кімнаті. 

Коли розповідаю все це Єві, у неї мало очі не випадають з орбіт. Подруга шокована, але на цей момент вона повністю підтримує Яра.

– Якщо є можливість втекти – тікай! – випалює. 

– Я не хочу Яра підставляти, – кажу. – На нього спустять усіх собак. 

– А Алекс твій? Може, він якось допоможе? – питає. 

– Не думаю, – шепочу. – Він зайнятий дуже. 

Перші дві пари наче в прострації перебуваю. Думаю точно не про навчання і не знаю, що робити далі. Коли в сумці починає вібрувати телефон, дістаю його і бачу номер Алекса. Серце на мить зупиняється, а тоді починає битися частіше. 

Єва теж бачить, хто телефонує, й усміхається мені. Якраз закінчується друга пара, і я, ніби пробка з шампанського, біжу в коридор. 

– Я слухаю! – випалюю біля вікна. 

– Як ти, синичко? Скучила? – голос Алекса звучить втомлено. Схоже, у нього дійсно багато роботи. 

– Звісно, – вирішую бути чесною з ним.

– А з голосом що? – питає серйозним тоном. – Тебе образив хтось? 

– У мене проблеми, Алексе, – випалюю, поки не передумала. – Ти можеш мені допомогти? 

– Звісно! – відповідає, не задумуючись. – Коли у тебе пари закінчуються? Я приїду.

– Через дві години, – кажу. – Ти точно приїдеш? 

– Я схожий на брехуна, синичко? – здається, він усміхається. – Звісно, приїду.

– Дякую.

Не знаю, за що дякую. Можливо, за те, що Алекс дав мені надію. Можливо, він дійсно зможе щось зробити? І як тепер закінчення пар дочекатися? 

Повертаюсь в аудиторію і розповідаю все Єві. Вона усміхається, тому що не сумнівалася в Алексі жодної секунди. З моїх слів вона збудувала в голові образ ідеального чоловіка. А може, Алекс таким і є?

Коли пари таки закінчуються, прощаюсь з Євою і, прихопивши сумку, біжу до виходу. Автомобіль Алекса бачу ще здалеку. Добре, що він сам не надумав вийти з машини. Я впевнена, що такий чоловік справив би фурор на студенток. 

Наближаюсь до автівки та відчиняю двері. Наші з Алексом погляди зустрічаються – і стає ніяково. Він дійсно втомлено виглядає, а тут ще і я зі своїми проблемами. 

Тільки-но сідаю в салон, Алекс нахиляється до мене і цілує в губи. Здається, не тільки я сумувала. 

– Я хочу познайомити тебе з однією людиною. Дуже важливою мені, – шепоче в губи. – Ти не проти?

– А як же моя проблема? – питаю розгублено. 

– Їхати нам хвилин двадцять. Можеш розповідати, а я буду слухати, – він усміхається, дивлячись мені в очі. Алекс дійсно неймовірний. Він вміє заспокоїти, сказавши всього кілька слів.. 

Залишаємо парковку і їдемо в бік виїзду з міста. Схоже, близька йому людина живе десь там. Цікаво, хто це буде.

– У мого тата великий бізнес, – починаю розповідати. – Оскільки ми практично не спілкуємось, я кілька років жила у хресного – рідного брата мого батька. Останнім часом вони більше спілкуються і навіть вирішили об’єднати власні бізнеси. І все б нічого, але їм і цього замало… Алексе, мене хочуть видати заміж проти волі. Я опираюся, але їм потрібен цей шлюб, щоб розширити бізнес ще більше. 

– Щось це мені нагадує, – Алекс хмуриться, а я не розумію його реакції. Він дивиться на мене якось дивно… наче… не довіряє мені. – Алісо, хто твій батько? 

Ну ось, схоже, момент істини настав. Алекс точно знайомий з моїм татом. Він приходив до нього на день народження. А що, коли вони друзі? Мабуть, це найгірший з можливих варіантів. 

– Мій тато… 

Я не встигаю договорити, тому що Алекс починає різко гальмувати. Машину носить по всій дорозі, і тільки зараз я помічаю, що попереду перекрили шлях два позашляховики. Він різко гальмує, а я вдихнути не можу через страх. 

– Що відбувається? – пищу злякано, а Алекс лається собі під носа. 

– Це по мою душу, – цідить. – Сиди тихо, Алісо. Я спробую все владнати. 

Алекс залишає салон і стає перед капотом свого автомобіля. Я ж дивлюсь, як з тих двох позашляховиків виходять люди, і розумію, що ця ситуація до божевілля дивна. 

Попереду – права рука мого батька – Євген Морозов. Він не виглядає приязним, отже, нічого хорошого чекати не варто. 

Чоловіки розмовляють про щось, а тоді Євген дістає з-за пазухи пістолет і націлює на Алекса. У мене серце зупиняється в цей момент. Виходить, Алекса хочуть вбити… І замовник – мій тато.