Читати книгу - "Забути, щоб згадати, Ольга Обська"

Олена вийшла з веранди і попленталася коридором, обмірковуючи останні слова Северина. Вона здогадалася, що Маріелла та Найт є його дітьми. Зі слів Осяяного Кастра у Його Пресвітлості було двоє дітей. Все сходиться. Під новиною Северин імовірно мав на увазі появу Олени з монетою. Але чому так по-різному цю подію сприйняли діти Пресвітлості, було черговою головоломкою.

Олена вже пройшла кілька розгалужень навмання і пошкодувала, що цього разу її не супроводжує мимра Аурелія. Шанси знайти свою кімнату в палацовому лабіринті без будь-якої підказки були вкрай низькі. А спитати дорогу не було в кого. Коридори приголомшували своєю порожнечею. Складалося враження, що на першому поверсі, крім Олени, взагалі ніхто не живе. Хоча чого їй тоді засмучуватися — заходь у будь-яку кімнату і почувайся як удома.

Після півгодини безплідних блукань, вона нарешті опинилася біля дверей, дуже схожих на свої. Про всяк випадок постукала — ніхто не відповів, і вона увійшла. Ні, це були не її апартаменти. Обстановка набагато скромніша, площа менша. Олена вже зібралася йти, коли помітила книжкову шафу. Оце так удача! Відразу згадалося старе шкільне пафосне гасло, написане на плакаті при вході до бібліотеки: книга — джерело знань. Так і є, до того ж, у сьогоднішній ситуації — безцінних знань.

Олена почала вивчати фоліанти. Їй були потрібні довідники, енциклопедії, історичні нариси. Але назви, виведені золотистими літерами — «Пристрасть», «Спокуса», «Розбите серце» — однозначно свідчили, що хазяйка кімнати — шанувальниця виключно любовних романів.

Олена почала переглядати книги по другому разу, сподіваючись, що могла пропустити щось корисне, як раптом у коридорі почулися кроки. Вона навмання схопила перший-ліпший томик, шмигнула за фіранку і причаїлася, чекаючи, що людина пройде повз. Але не так сталося як гадалося. Двері відчинилися і в кімнату хтось увійшов. Цікавість переборола обережність: Олена акуратно розсунула краї штор. Через вузьку щілину вона чудово змогла розгледіти хазяйку кімнати. І от сюрприз — це виявилася Аурелія. Це ж треба таке! Хто б міг подумати, що така злюка зачитується романтичними історіями.

Аурелія переодяглася в домашній костюм і зручно влаштувалася в кріслі з книжкою в руках. Дідько! Це надовго. Олені залишалося тільки сподіватися, що рано чи пізно мимрі знадобиться навідатися у ванну кімнату, і тоді з'явиться можливість швиденько вислизнути в коридор. Вперше за останню добу Лені здалося, що час тече повільно. Тіло від незручної пози затекло. У горлі пересохло. Минуло, мабуть, більше години, коли Аурелія нарешті відклала книгу і вийшла. Олена зняла туфлі і навшпиньки, намагаючись не дихати, вислизнула з кімнати. Здається, мимра нічого не помітила.

У коридорі чекав черговий сюрприз. Ввімкнулося вечірнє освітлення. Лампи блакитнуватого відтінку робили все навколо таємниче прекрасним, але тепер лабіринт палацу став ще більш невпізнанним. Олена зрозуміла, що свою кімнату їй сьогодні самостійно знайти не судилося. Перспектива всю ніч гуляти коридорами виглядала настільки непривабливою, що змусила зважитися на відчайдушний крок. Сунувши книгу за пазуху, Олена постукала у двері кімнати, з якої кілька хвилин тому тікала.

Мимра відкрила і, здається, здивувалася. На мить у її очах промайнула жива природна емоція чистого здивування. Але вже наступної миті погляд став непроникним і холодним.

— Феє Ауреліє, — Олена постаралася зобразити щиру усмішку, — яке щастя, що я знайшла вас! Уявляєте, заблукала, не можу знайти свою кімнату. Не могли б ви мені допомогти?

— Його Пресвітлість не розпорядився, щоб хтось провів вас?

— На превеликий жаль, ні.

Здається, відповідь мимрі сподобалася. Лені здалося навіть, що на обличчі Аурелії промайнула злорадна посмішка.

— Добре, — поблажливо сказала вона, — йдіть за мною.

Виявляється, Олена була не така далека від цілі. За кілька хвилин вона вже стояла біля дверей своєї кімнати.

— Дякую. На добраніч, — з ввічливою усмішкою попрощалася вона з проводжатою і шмигнула до себе.

У величезних, але затишних апартаментах, які на якийсь час стали домом, Олена відчула себе у відносній безпеці. Вона переодяглася, плюхнулася на ліжко і приступила до вивчення трофею, здобутого в кімнаті мимри.

Книга за авторством Vivi Lee під назвою «Фея та садівник», як і очікувалося, виявилася любовним романом. Сторінка за сторінкою Олена захопилася сюжетом. Історія виявилася дуже зворушливою. Простий садівник і впливова Фея, родичка Його Пресвітлості, запалали одне до одного полум'яними почуттями, але бути їм разом не судилося. Тільки хтось з Осяяних міг стати нареченим Феї — шлюби між обраними та звичайними людьми були суворо заборонені. Оточуючі засуджували стосунки закоханих. Від Феї відвернулися родичі та друзі. Тоді вона зважилася на відчайдушний вчинок: застосувала магію трьох стихій і перенеслася з коханим в інший невідомий світ. На цьому роман закінчувався. Залишалося тільки сподіватися, що палкі серця знайдуть щастя у цьому новому світі.

Але найцікавішим для Олени став, як не дивно, побічний сюжет. У романі багато уваги приділялося палацовим інтригам, відносинам між родичами. Звідси вона отримала безцінну інформацію. По-перше, переконалася, що Його Пресвітлість дійсно є Королем. І хоча його влада поширюється лише на Фей і Осяяних, а в іншому система управління Запасним Світом не надто відрізняється від земної, але Його Пресвітлість має винятковий авторитет. На практиці жодного разу не траплялося, щоб хтось не послухався його поради або не виконав його доручення.