Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

українофілів жменя — усі люди маленькі, не впливові, слабкі,..»[195]. В цих умовах вони не брали на себе непосильне завдання керівництва молоддю і, як пише Ю. Коллард, «не шукали об’єднання з студенством, держалися осторонь і були “благонадежными малороссами”»[196]. Слабкість і безпорадність Старої харківської громади була настільки очевидною її членам, що вони навіть не наважилися взяти участь в утворенні Всеукраїнської організації. Саме сюди, до Харкова, де відбувалося самоствердження молодого покоління через його «бунт проти старших», і вирішив переїхати Микола Міхновський.

Мабуть, була попередня домовленість із харків’янами. За свідченням Бориса Мартоса, який був членом харківської студентської громади (а у гімназичні роки — входив до гуртка «дітей Шемета» у Лубнах), приїхати до Харкова Міхновському порадив Дмитро Антонович, із яким він знався ще по Києву[197]. Цікаво, що у столицю Слобожанщини Микола запланував їхати не сам. Разом із Міхновським закінчувати курс наук у місцевому університеті подався і його давній приятель Боніфатій Камінський, який певний час навчався з ним на одному курсі юридичного факультету Київського університету, але з невідомих причин його не закінчив[198]. Як уже зазначалося вище, Познанський свого часу був членом київської філії Братства тарасівців і мав великий досвід підпільної роботи в молодіжному середовищі. У Харкові Микола міг розраховувати і на своїх родичів — В. і О. Міхновських, яких у джерелах називають і членами «Братства тарасівців», і членами харківської студентської громади. Було і немало інших молодих харків’ ян, з якими Микола Міхновський був знайомий по роботі у «Братстві тарасівців» чи студентських громадах і які були готові до ризикованої, але такої заманливої і багатообіцяючої політичної боротьби за національні і соціальні права українського народу. Харків був найбільшим студентським центром України. У його чотирьох вищих навчальних закладах здобували освіту понад 5 тис. студентів. Це були, переважно, жителі Слобожанщини й Полтавщини. Харків у своєрідний спосіб готувався вдруге виконати ту роль в історії України, яку він уже виконував у 20-ті — 30-ті роки ХІХ ст. — роль ініціативного центру українського руху.

...На початку 1899 р. Микола Міхновський переїхав до цього міста і надовго пов’язав з ним своє життя. Нам доводиться лише гадати, чи це був його цілком свідомий вибір, — складова молодіжного політичного проекту радикальних українських патріотів, чи сюди привела його Доля.

Альманах «Молода нація». — 2003. — № 2. — С. 59-125.

Основні дати життя і творчості Миколи Міхновського[199]

1873, 19 (31) березня — в с. Турівці Прилуцького повіту Полтавської губернії (нині Згурівського району Київської області) народився Микола Іванович Міхновський.

1881-1891 — навчався в Прилуцькій чоловічій гімназії.

1891-1895 — був студентом на юридичному факультеті Київського університету.

1892 — став членом «Братства тарасівців».

1895-1899 — працював помічником адвоката в Києві, брав активну участь у громадсько-політичній роботі, зокрема у «Братстві тарасівців», студентських гуртках і Всеукраїнській безпартійній організації.

1899 — переїхав до Харкова, де зайнявся адвокатською практикою і включився в активну громадсько-політичну діяльність.

1900, 19 і 25 лютого — виступив у Полтаві і Харкові з викладенням самостійницької програми.

1900 — написав брошуру «Самостійна Україна» — програму РУП.

1900 — надрукував «Відкритий лист Революційної української партії до міністра внутрішніх справ Сіпягіна».

1901, кінець — 1902, весна — заснував Українську народну партію.

1904 — у співавторстві з В. Макаренком опублікував брошуру «Справа української інтелігенції в програмі УНП».

1905, вересень — опублікував Конституцію України — «Основний Закон Самостійної України — Спілки народу Українського».

1905, жовтень — брав участь у роботі харківського Комітету громадської безпеки, який прагнув уникнути кровопролиття в Харкові.

1905, листопад — початок грудня — разом з братами Шеметами видавав у Лубнах газету «Хлібороб».

1906 — опублікував Програму УНП.

1906, 25 березня — випустив у Харкові один номер газети «Слобожанщина».

1909 — брав участь у створенні «Третього харківського товариства взаємного кредиту».

1912 — видавав у Харкові часопис «Сніп». 1912-1913 — брав активну участь у роботі харківського «Товариства ім. Квітки-Основ’яненка».

1914, грудень — був мобілізований на фронт.

1917, початок березня — брав участь у створенні Української Центральної Ради.

1917, 6 березня — вперше виступив перед військовими Києва із закликом до створення українського війська.

1917, 19 березня — виступив на українській демонстрації в Києві.

1917, 6 травня — виступив на І Всеукраїнському військовому з’їзді.

1917, початок липня — був причетний до підготовки виступу солдатів полку ім. П. Полуботка.

1917, липень — наказом російського військового міністра, погодженим з керівництвом Центральної Ради, був висланий на Румунський фронт.

1917, листопад — повернувся з фронту і до ліквідації більшовицької влади перебував на Полтавщині.

1918, 28 квітня — зустрічався з генералом П. Скоропадським і вів переговори про майбутнє України.

1919, 21 січня — в умовах відступу військ Директорії виїхав до П. Болбо-чана у Кременчук, де здійснив невдалу спробу змінити воєнно-стратегічну ситуацію на фронті.

1919, кінець зими — весна — хвороба на тиф, арешт органами ЧК, звільнення.

1919, літо-осінь — перебував на захопленій більшовицькими, а пізніше — білогвардійськими військами території Лівобережної України.

1919, кінець — 1924, початок — перебування на Кубані.

1924, 3 травня — в ніч з 3 на 4 травня трагічна смерть у Києві.

Джерела[200]

ТВОРИ МИКОЛИ МІХНОВСЬКОГО

«Самостійна Україна». Промова. Видане Р.УП. — Ч. 1. — Львів, 1900. — 23 с.[201]

Брошура друкувалася без підпису автора, але авторство М. Міхновського визнається всіма дослідниками. Інші версії авторства «Самостійної України» в літературі не зустрічаються.

Відкритий лист Української революційної партії до міністра внутрішніх справ Сіпягіна // Молода Україна. — Рік 1. — Ч. 9-10. — Вере-сень-жовтень 1900. — С. 388-389.

Лист друкувався без підпису автора, але на авторство М. Міхновського вказують всі його сучасники і всі дослідники.

Текст речи, произнесенной членом Харьковского общества грамотности Михновским в общем собрании общества 29 апреля 1901 г. // Державний архів Харківської області. — Ф. 200. — Оп. 1. — Спр. 251. — Арк. 108-109.

Текст промови, який зберігся в Харківському облдержархіві, має посилання на авторство Міхновського.

Робітницька справа в програмі Української Народної Партії. Видання УНП. — Ч. 3. — Чернівці, 1902.

На авторство Міхновського вказують дослідники 1920-1930-х рр., а також сучасні автори — М. Кармазіна і О. Семків.

Див.: Кармазіна М. Світ ідей Миколи Міхновського