Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"

— О… Чого так?

— Довго пояснювати. Це через мою маму.

— Зрозуміло... Квартира в тебе — як цукерка, думаю, з цим проблем не буде. Ти стільки в неї вклав, не шкодуватимеш?

— Ні. Хочу дім.

— А що плануєш забрати? Багато?

— Не дуже. Ліжко, диван, крісла й тумби з телеком з малої кімнати і, найголовніше, — кавомашину. Решту меблів продам з квартирою.

— А техніка?

— Може, щось і заберу, якщо покупцю буде не потрібно.

— Так, давай я завтра продзвоню пару людей і скажу тобі результат. Тобі на коли меблі перевозити?

— Та хоч сьогодні, — Артур усміхнувся.

— Ні, давай сьогодні не будемо.

Через день до квартири ба привезли меблі, які Артур не був готовий продавати і кавову машину, котра на новому місці стала улюбленицею всіх, а аромат кави та випічки до кави розлітався на весь під'їзд. Орхідеї переїхали жити на інше вікно, в їхній новій спальні.

За тиждень Лідія Семенівна зареєструвала Артура в квартирі, і в той же день оформила на нього дарчу. Факт дарування квартири вирішили не розголошувати.

Ще за два тижні Артур продав свою квартиру. Вийшло продати навіть трохи дорожче, ніж сподівався. Лідія, дізнавшись про продаж, приїхала до ба зі скандалом. Артур всадив матір на кухні і дуже стримано почав доносити до неї, що попереджав її про цей варіант розвитку подій. І він не жартував, коли казав їй, що планує виїжджати з Києва. Так, це могло статися пізніше, по його поверненню в країну, але її агресивна поведінка не лишає йому вибору. Що йому дуже шкода, що між двома важливими в його житті жінками нема ладу, і вини Злати в цьому нема, що перебувати близько до Лідії їй небезпечно, це може коштувати їй життя, що він на власні очі бачив результат їхнього “спілкування”, і він хвилюється що матір може зашкодити його дружині. Що Лідія не розуміє, як сильно він кохає Злату, з котрою він прагне створити СПРАВЖНЮ СІМʼЮ, якої ніколи не мав. Єдине вірне рішення в цій ситуації — тримати дистанцію. Чим більшу — тим краще. Тому, замість того, щоб спокійно жити до від'їзду у власній квартирі, він змушений захищати свою дружину від нападок своєї матері, жити у ба, шукаючи зараз земельну ділянку під будинок, будівництвом якого займеться по поверненню з Данії. Що він вже все вирішив, і її крики абсолютно нічого не змінять, хіба що замість Київської області він почне шукати ділянку десь подалі.

Лідія кипіла від люті, коли приїхала в провулок до матері, але слова сина потроху охолоджували її запал. Вона дуже пишалася, що син жив поруч. Любила хизуватися його зовнішністю. Любила показувати його квартиру своїм подругам і іноді приводила їх туди на каву, не завжди дотримуючись установленого сином табу стосовно його кімнати. Розповідала про безмежну довіру між ними, і про розуміння, тішилася захопленням і заздрістю в очах подруг від побаченого. Любила розповідати, який він молодець, і яку чергову її забаганку він оплатив. Лідія вважала себе ідеальною матір'ю, котра дала сину все можливе, тому почути від нього, що він ніколи не мав справжньої сім’ї, було образливо.

Розуміння того, що вона майже не знає Артура і не розуміє його прагнень, почало під час цієї розмови закрадатися в її думки, але вона все одно була переконана, що ідея мати будинок у передмісті, а не квартиру в столиці — це навіювання тієї задрипанки, що виросла в тій страшній халупі, котра якимось дивом причарувала сина, і він тепер як ненормальний виконує всі її примхи...

Артур сам вів авто під час наступної поїздки в Житомир. Потрібно було забрати новий паспорт Злати і заразом поміняти прізвище на ІПН, щоб почати робити закордонний паспорт: вже у Києві, через знайомих, прискореними темпами.

Артур трохи схуд після всього пережитого, лікарі наполягали на тому, щоб він кинув курити, і він кинув, щоб не нервувати Злату, хоча іноді дуже хотілось затягнутися хоч раз. Почувався добре, лише відсутність інформації про Гору трохи тримала в напрузі. Про всяк випадок, Артур взяв з собою газовий пістолет. Це, звісно, не вогнепальна зброя, але з ним буде спокійніше.

Поява машини біля будинку Мельників привернула увагу сусідів. Сусід навпроти підійшов до Артура, уникаючи пиляння своєї жінки, бо вже хильнув з самого ранку. Заповзято тис йому руку і вітав з одужанням, як тільки той вийшов з авто. Підійшла і його дружина, сварити чоловіка при Артурові трохи соромилася. Підійшли й інші сусіди. Прийшла мама Жанни, запитуючи, чому без її доньки, на що Артур сказав, що у них дуже коротка поїздка, просто забрати паспорт і назад, а у Жанни — тренування і вона не забажала трястись у машині, лише щоб сказати всім “привіт” і їхати назад.

Це була майже дослівна відповідь рудої, Артур лише прибрав матюки, замінивши їх літературнішими виразами. Останнім часом стосунки Жанни з Артемом були дуже нестабільними, і це проявлялось у чистоті мови дівчини. Вона часто приїжджала до них у провулок і жалілася Златі на Артема, сподіваючись досягти вух Артура, щоб той вплинув на брата. Артур все чув, все знав і навіть спробував поговорити з братом, але безрезультатно, той не захотів про це говорити. Тому Артур тримався осторонь, своїх проблем було більше ніж досить, і ніхто крім нього їх вирішувати не стане.

Коли Артур діставав з багажника пакети з гостинцями, його шкіряна куртка задерлась, оголивши кобуру.

— О, бачу ти підготувався…. — повільно промовив сусід з будинку навпроти і насторожено глянув на Артура.