Читати книгу - "Не за планом. Деанда: Книга 1, Алія Елвід"

Його сміх засів у моєму розумі. Цей огидний та жахливий сміх. В наступний раз я вб’ю його до того, як він скаже мені хоч слово.

– Не дивись. – Норман відвертає моє обличчя від основного приміщення храму.

– Що сталося? Там, з тобою? – питаю я.

Норман не відповідає, а лише просить мене закинути руки за його шию. Потім підіймає мене та несе на руках сходами. Коли ми добираємось до другого поверху, він не відпускає мене. Я знову повторила своє питання, але на нього мені відповів інший голос: 

– З ним нічого, а от я трохи допоміг.

Еліон. 

Він йде попереду, швидко перебираючи своїми коротенькими ногами та розмахуючи руками у повітрі. Я витріщилась на його маленьку постать, як на дивовижне, нереальне чудо.

– Як? – шепочу я.

– Дитя, всі питання залиш на потім, зараз вас треба вивести звідси. Лорейн Харрієт та її прибічники десь поблизу, і вам треба якнайшвидше покинути це місце.

Ось, знову. Знову ми кудись тікаємо. І знову, все це через мене.

Я заплющую очі. Бажаю лише одного – міцно поспати. А перед цим проплакатись. 

Я так втомилася. Цілий день мій мозок безперервно працював, поглинаючи у себе брехню та вигадуючи шляхи розв’язання історії з Лорейн, аж тут у наступну частину дня її ж люди, мої, вже колишні, друзі та товариші, мордують мій фізичний стан, моє тіло, а мозок так і не перестає працювати.

Я притискаюсь головою до шиї Нормана та тихо стогну. Мої повіки у мить важчають. В голові вибухає страх та біль. Я знову хочу спати.

Тепер болить не тільки голова. Тепер мені все болить. 

Болить за те, що я повернулась на початкову точку, яку, як я думала, залишила позаду ще два дні тому. Болить за Нормана, який також втягнувся у все це лайно. Я не хочу, аби він знову проживав все по новому кругу, знову тікав кудись тільки через мене. Болить за те, що я віддаляюсь від всіх, знову. Знову кидаю їх та тікаю.

Бо по-іншому я жити, напевне, взагалі не можу.