BooksUkraine.com » Сучасна проза » Джерело 📚 - Українською

Читати книгу - "Джерело"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Джерело" автора Айн Ренд. Жанр книги: Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 223 224 225 ... 260
Перейти на сторінку:
пластик або залізобетон, щойно твоя нога ступить на борт. Я навчу тебе їсти, спати й існувати так, як це роблять наймарнотратніші мільйонери.

— Хотів би спробувати.

Робота не вимагала Роркової присутності найближчими місяцями. Усі поточні проекти він завершив. Два нових будівництва мали розпочатися лише навесні.

Він зробив усі ескізи, що потрібні були Кітінґові для Кортландту. Будівництво ось-ось мало розпочатися. Перед від'їздом, наприкінці грудня, Рорк пішов востаннє поглянути на будівельний майданчик майбутньої дільниці. Анонімним спостерігачем у групі цікавих ледарів він споглядав, як ківш екскаватора вгризається в землю, звільняючи місце для майбутнього фундаменту. Іст-Рівер тягнулася неповороткою широкою чорною смугою, а за нею, у рідкому серпанку сніжинок, стояли міські хмарочоси, обриси яких пом'якшила фіолетово-синя акварель.

Домінік не заперечувала, коли Вайненд розповів про свій намір вирушити у тривалий круїз із Рорком.

— Кохана, ти ж розумієш, що я не тікаю від тебе? Мені просто потрібно трохи відпочити від усього. А бути з Говардом це все одно, що бути наодинці із самим собою, тільки ще спокійніше.

— Звісно, Ґейле, я не заперечую.

Але він пильно поглянув на неї та зненацька розреготався, неймовірно втішений:

— Домінік, мені здається, ти ревнуєш. Це чудово, я вдячний йому дужче, ніж будь-коли — бо йому вдалося змусити тебе ревнувати.

Вона не могла відповісти, чи справді ревнує, й кого саме.

Яхта вирушила в подорож наприкінці грудня. Рорк, вишкірившись, спостерігав за розчаруванням Вайненда, який виявив, що його не потрібно примушувати бити байдики. Рорк не говорив про будинки, годинами вилежувався під сонцем на палубі, поводячись як нероба. Вони розмовляли мало. Інколи Вайненд не міг пригадати, чи певного дня вони обмінялися бодай реченням. Здавалося, вони можуть не говорити взагалі. Мовчання було найкращим способом спілкування між ними.

Сьогодні вони плавали разом, і Вайненд першим повернувся на борт. Нахилившись над поруччям і спостерігаючи за Рорком у воді, він думав про владу, що її зараз здобув: він може будь-якої миті наказати ввімкнути двигун і попливти геть, покинувши рудоволосого Рорка на поталу сонцю й океану. Ця думка йому подобалася: почуття влади і залежності від Рорка, адже він знав, що не існує сили, здатної змусити його використати свою владу. Вся фізична міць була на його боці: кілька скорочень голосових зв'язок, віддаючи наказ, чиясь рука відкриє клапан — і слухняний механізм зрушить яхту з місця. Він думав: «Ідеться не про мораль, не про страхітливість такого вчинку, — ймовірно, можна було б отак покинути людину, якби від цього залежала доля континенту». Але ніщо не змусило б його покинути саме цього чоловіка. Він, Ґейл Вайненд, був безпорадний цієї миті, міцно стоячи ногами на палубі: Рорк, який лежав на воді наче колода, мав силу, потужнішу за двигун у череві яхти. Вайненд подумав: «Мабуть, це саме та сила, що покликала до життя двигун».

Рорк піднявся на палубу; Вайненд подивився на його тіло, з якого струменями стікала вода, і сказав:

— Говарде, ти зробив помилку в храмі Стоддарда. Ту статую слід було робити не з Домінік, а з тебе.

— Ні, я занадто егоїстичний для цього.

— Егоїстичний? Егоїстові це сподобалося б. Ти надаєш словам дивного значення.

— Це їхнє точне значення. Я не хочу бути символом чогось. Я — це лише я.

Витягнувшись у шезлонгу, Вайненд залюбки дивився вгору на ліхтар — диск із матового скла на перемичці позаду нього: він відрізав чорну безодню океану і дарував йому безпеку в оточенні щільних стін світла. Вайненд чув гуркіт двигуна яхти, відчував на обличчі тепле нічне повітря і не бачив нічого, крім палуби навколо.

Рорк стояв перед ним біля борту; висока біла постать із піднесеною головою на тлі чорного простору — це нагадало Вайнендові те, як він дивиться на незавершені будинки. Він стискав руками поруччя. Сорочка з короткими рукавами залишала відкритими руки, і вертикальні тіні увиразнювали напнуті м'язи та натягнуті жили на шиї. Вайненд розмірковував про двигун яхти, хмарочоси, трансатлантичні телеграфні кабелі — про все, що створила людина.

— Говарде, саме цього я й хотів. Щоб ти був тут зі мною.

— Я знаю.

— А знаєш, що це таке? Захланність. Я скнара, коли йдеться про двох людей на землі: про тебе і про Домінік. Я мільйонер, який ніколи нічим не володів. Пам'ятаєш, що ти сказав про власність? Я наче дикун, який відкрив для себе ідею приватної власності — і збожеволів. Це кумедно. Подумай про Еллсворта Тухі.

— Чому саме про Еллсворта Тухі?

— Я про те, що він проповідує. Нещодавно я замислився, чи насправді він розуміє, за що виступає? Самозречення в абсолютному значенні? Це ж саме те, що властиво мені. Чи знає він, що я — втілення його ідеалу? Звісно, він не схвалює моїх мотивів, але мотивація не змінює фактів. Він шукає справжнього самозречення у філософському сенсі. А містер Тухі це філософ у сенсі значно глибшому, ніж матеріальна зацікавленість, нехай він лише придивиться до мене. Я ніколи нічим не володів. Ніколи нічого не хотів. Мені було начхати на все — у найглобальнішому сенсі, такому, що його містер Тухі й уявити не може. Я перетворив себе на барометр, що на нього тисне весь світ. Голос його мас змушує мене до злетів і падінь. Звісно, під час цього процесу я накопичив свої статки. Але хіба це змінює внутрішню суть? Припустімо, я ніколи не хотів грошей, а з чистого альтруїзму служив людям. Що б я мав зробити? Саме те, що я й робив. Давав найбільше задоволення якомога більшій кількості людей, висловлював думки, бажання та смаки більшості. Більшості, яка схвалювала мої дії й з власної волі мене підтримувала, щоранку залишаючи три центи в газетному кіоску на розі. Вайнендові газети? Тридцять один рік вони представляли кожного, крім самого Ґейла Вайненда. Я викреслив своє еґо з буття у спосіб, на який не здатен жоден святий із монастиря. Одначе люди називають мене розбещеним. Чому? Святий жертвує лише матеріальними благами. Це невелика ціна за спасіння душі. Він зберігає свою душу і віддаляється від світу. А я — я беру автомобілі, шовкові піжами, пентхаус, а натомість віддаю світові душу. Хто жертвує більшим — якщо чесноти вимірюються жертовністю? Хто насправді святий?

— Ґейле… Я не думав, що ти визнаєш це навіть перед самим собою.

— Чому б і ні? Я знав, що роблю. Я прагнув влади над колективною душею і здобув її. Колективна душа. Це туманна концепція, але якщо хтось хоче її уявити, нехай візьме примірник нью-йоркського «Знамена».

— Так…

— Звісно,

1 ... 223 224 225 ... 260
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джерело», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джерело"