Читати книгу - "Американська трагедія"

І тут, узявши Клайда за вилоги піджака і пильно дивлячись в його карі очі, погляд яких виказував напруження і нервозність, Джефсон додав твердо і переконано (для нього самого це переконання було тільки ілюзією, але він неодмінно хотів передати його Клайдові):

— І в ту хвилину, коли ви почнете слабнути чи нервуватись або коли ви будете відповідати на запитання Мейсона і вам здаватиметься, що він бере верх, запам'ятайте, я хочу, щоб ви твердо сказали собі: «Я не винуватий! Не винуватий! Вони не мають права мене засудити, бо я насправді не винуватий». А якщо це не допоможе вам узяти себе в руки, — подивіться на мене. Я буду поруч. Якщо ви почнете хвилюватись, вам треба буде тільки подивитись мені просто у вічі, от як я зараз дивлюсь. І ви будете знати, що я хочу, щоб ви взяли себе в руки і поводились так, як я вам зараз кажу: ви присягнете в тому, в чому ми просили вас присягнути, хоч би що ви при цьому почували, і хоч би вам здавалося навіть, ніби це неправда. Я не допущу, щоб вас стратили за те, чого ви не робили, тільки тому, що вам не дозволять підтвердити під присягою щиру правду. Ну, от і все!

І він весело і лагідно поплескав Клайда по спині, а Клайд, відчувши незвичайний приплив бадьорості, зрозумів у цю хвилину, що, звичайно, він зможе поводитись так, як йому сказано, і саме так і зробить.

Потім Джефсон вийняв годинник і глянув спочатку на Белнепа, потім у найближче вікно. Юрба вже зібралась біля суду та коло дверей тюрми, — тут репортери і фотографи нетерпляче ждали появи Клайда, щоб на ходу зняти його і всіх причетних до справи.

— Ну, здається, пора, — спокійно сказав Джефсон. — Схоже на те, що Есе населення Катаракі збирається пройти в зал суду. У нас буде велика аудиторія. — І, звертаючись до Клайда, додав: — Вам нема чого бентежитись, Клайд. Усе це просто селюки, що зібрались розважитися міським видовищем.

І Джефсон і Белнеп виходять. їх змінюють біля Клайда Краут і Сіссел; оборонці серед перешіптувань юрби перетинають площу, що поросла вигорілою травою, і прямують до будинку суду.

А ще через п'ять хвилин виходить і сам Клайд; перед ним ідуть Слек і Сіссел; супроводять його Краут і Суенк і, крім того, охороняють ще додаткові вартові — по два праворуч і ліворуч — на випадок якихсь замахів і хвилювання юрби. Клайд намагається триматись по змозі бадьоро і впевнено; але навколо так багато грубих і дивних облич — бородаті чоловіки у важких єнотових куртках та шапках або в поношеній, збляклій, непевного вигляду одежі, звичайній для фермерів у цих краях, і їх дружини та діти… І всі дивляться на нього з такою недоброю цікавістю… Він сторопів, немов ось-ось хто-небудь вистрілить в нього з револьвера або кинеться з ножем. Конвоїри з револьверами в руках своїм виглядом тільки посилюють його тривогу. Проте він чує тільки вигуки: «Ведуть! Ведуть!» «Ось він!» «А з вигляду і не скажеш, що вбивця!»

Клацають затвори фотоапаратів, і супутники ще тісніше оточують його, а у нього все холоне всередині.

І от п'ять коричневих кам'яних східців, і двері старого будинку суду, а всередині знову сходи, які ведуть у просторий довгий зал з високою стелею і стінами, пофарбованими в коричневий колір, з високими, вузькими, закругленими вгорі вікнами праворуч та ліворуч і в дальньому, східному кінці: в них вливаються потоки світла. А в західному кінці залу підвищення, і на ньому темнокоричневе різьблене суддівське крісло, і за ним портрет, а праворуч та ліворуч і в глибині залу — лави, ряди лав, кожний дальший ряд трохи вищий від попереднього, і всі поспіль заповнені народом, і в проходах між ними скрізь тісно стоять люди. І коли Клайд увійшов, усі подалися вперед, витягнули шиї, і в нього впились десятки колючих, допитливих очей, і по залу пройшов гул. Він чув це гудіння і шушукання, проходячи повз лави до вільного простору в передній частині залу: там за столом сиділи Белнеп і Джефсон і між ними стояв незайнятий стілець для нього. Він усією істотою відчував навколо всі ці чужі очі та обличчя, і йому не хотілось дивитися на них.

Якраз навпроти, за другим столом, ближче до підвищення, на' якому стояло суддівське крісло, сиділи Мейсон і ще кілька чоловік; Клайд упізнав Ерла Ньюкома та Бертона Беолея; з ними був якийсь чоловік, що його він раніше ніколи не бачив. Коли Клайд увійшов, усі четверо обернулись і уважно подивились на нього.

Цю групу кільцем оточували журналісти й художники — чоловіки і жінки.

Трохи згодом Клайд згадав пораду Белнепа, випростався і з роблено-невимушеним виглядом (цьому почасти суперечило його напружене бліде обличчя і невпевнений погляд) подивився в бік репортерів, які або розглядали його, або робили зарисовки. Вій навіть шепнув: «Повно народу!» Але тут, перш ніж він встиг ще сказати що-небудь, десь пролунали два гучні удари і потім вигук: «До порядку! Суд іде! Прошу встати!» І зразу шепіт і рух у залі змінились глибокою тишею, 3 південного боку підвищення зідчинились двері, і ввійшов рослий чоловік витонченої зовнішності, з квітучим, свіжовиголеним обличчям, одягнений у широку чорну мантію; він швидко рушив до великого крісла за суддівським столом, пильно подивився на всіх присутніх, але, здавалось, не побачив нікого окремо і сів у крісло. І тоді всі в залі сіли.

А потім із-за столика перед підвищенням, ліворуч від суддівського стола, підвівся невисокий літній чолозік і проголосив:

— Слухайте, слухайте! Всі особи, чиї справи призначено до слухання у Верховному суді штату Нью-Йорк, округ Катаракі, наблизьтесь і будьте уважні! Сесія суду відкривається!

За мить цей чоловік знову встав і сказав:

— Штат Нью-Йорк проти Клайда Гріфітса!..

Одразу ж Мейсон підзівся із-за стола і оголосив:

— Народ готовий.

Після того встав Белнеп і з вишуканим, чемним поклоном заявив:

— Відповідач готовий.

Далі той самий клерк опустив руку в квадратний ящик, що стояв перед ним на столі, і, витягши звідти аркушик паперу, голссно прочитав:

— Саймон Дінсмор!

Маленький горбатий чоловічок у коричневому костюмі, з руками, схожими на кліщі, і з мордочкою тхора, підтюпцем підбіг до лави присяжних і сів. До нього зразу ж підійшов Мейсон (його обличчя з приплесканим носом сьогодні здавалось особливо грізним, а гучний голос було чути в найдальших кутках залу) і почав закидати його запитаннями: скільки років? чим займається? чи одружений? скільки