Читати книгу - "Господиня"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Чекаю, а нічого не відбувається. Тільки я, тільки темрява.
Я силкуюся пригадати — і починаю ще більше хвилюватися. Може, Ванда мене знову заблокувала? Таке вже траплялося, знаю, хоча й не пам’ятаю коли. Але здається, того разу відчуття було не таким — я не панікувала в темряві. Тоді просто взагалі нічого не було.
Та й не думаю, що Ванда зі мною так учинила б. Адже ми любимо одна одну. Пам’ятаю, ми зізналися в цьому напередодні… не пам’ятаю. Намагаюся просіяти спогади…
Ми зізналися, що таки любимо одна одну… А тоді…
Попрощалися.
І в цю мить до мене, ясно й чітко, повернулася пам’ять, а з нею — і все решта. Відчуваю ліжко під собою, піт на шкірі, мурашки по тілу — адже ніч прохолодна. Крізь повіки пробивається червонувате світло. Я чую власне дихання. Чийсь голос стає дедалі гучнішим, мов хтось підкручує звук.
Але спогад гостріший за всі п’ять моїх чуттів. Не спогад — чистий біль.
Я не змогла її зупинити! Вона померла за мене, а я нічого не могла вдіяти. Нехай тепер я здатна напружити м’язи, стиснути руки в кулаки — запізно. Ванди більше немає. Вона врятувала мене, а я не врятувала її.
Голос стає дедалі гучнішим, але я не слухаю. Мені байдуже, що чиїсь руки лагідно розтискають мені кулаки. У спогадах я чую останні думки Ванди. Вони звучать як відлуння у голові — згадка про її голос. А її більше немає.
«Мені так лячно», — сказала вона.
У спогадах я знову переживаю її страх.
Я дозволила їй загубитися. Це моя провина.
Пам’ятаю, як вона вмовляла мене. Пам’ятаю, як вирішила померти, щоб жила я: адже вона не здатна жити за рахунок того, кого любить.
А що ж мені тепер робити — жити за рахунок неї? Ото такий щасливий кінець? Адже я — чудовисько, яке дозволило другові — найкращому другові — померти!
— Мел! Мел, я тебе кохаю. Мел, прокинься. Мел, Мел, Мел!
Голос Джареда. Він намагається прикликати мене, як Ванда прикликала господиню цілительки, як учила Кайла кликати Джоді.
Я могла б відповісти. Адже я повернула собі здатність розмовляти. Відчуваю, що язик у роті готовий слухатися мене. Відчуваю, що повітря в легенях готове виштовхнути слова. Якби я захотіла…
— Мел, я кохаю тебе, кохаю.
Ванда зробила мені подарунок, оплативши його срібною своєю кров’ю. Ми з Джаредом будемо разом, а вона зникне назавжди. Наче вона й так обох нас не урятувала!
Приймаючи її подарунок, я наживаюся на її смерті. Вдруге її вбиваю. З добровільної жертви я роблю навмисне вбивство.
— Мел, будь ласка! Розплющ очі!
Джаредова рука голубить мені щоку. Вуста його обпалюють мені чоло… Не хочу! Не такою ціною!
Чи хочу?
Якби я справді бажала врятувати Ванду, може, я б знайшла інший вихід? Адже вона придумала, як урятувати надокучливу шукачку. Бо дійсно хотіла. А я, напевно, ні — не хотіла врятувати найщирішого свого друга, от і не знайшла іншого виходу.
Може, саме це і називається убивством.
Прощаючись, Ванда плакала. Очі й досі припухлі й мокрі. І вдруге сльози починають котитися по скронях.
— Мел? Доку, сюди! Їй боляче!
Док іще в лікарні. Ось він швидко наближається до мене.
Очі й досі мокрі… Стривай! Скільки часу минуло? Кілька годин чи кілька хвилин? Може, я ще не запізнилася?
Я рвучко розплющую очі й бачу перед собою Джаредове обличчя — в очах його хвилювання, вуста розтуляються… Та він усвідомлює, що я його впізнала, і втрачає мову.
Я відштовхую його, і він, не готовий до такої реакції, відхиляється. Я сідаю в ліжку, роззираюся по кімнаті — шукаю слідів Ванди: блиску срібла, сплеску руху. Може, вона помирає десь зовсім поруч? Є бодай один шанс із ста, що я не запізнилася?
— Мел! — Джаред хапає мене за праве зап’ястя й тягнеться до лівого.
— Де вона? — шиплю я і, силкуючись вивільнитися, зіслизаю з ліжка. Звівшись на ноги, я не почуваю запаморочення. Може, я пролежала без тями зовсім не довго.
Джаред вражено витріщається на мене, але не випускає мого зап’ястя. На мить я зустрічаюся з ним очима, а тоді знову починаю божевільно роззиратися по Доковій печері, щаслива, що яскрава галогенова лампа і досі ввімкнена.
Але срібло, якого я так шукаю, ніде не зблискує. Його тут немає. Раптом очі наштовхуються на металевий предмет. Не такий блискучий, як хотілося б. Пласке гостре лезо.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Господиня», після закриття браузера.