Читати книгу - "Раніше, ніж їх повісять"

Розжарене сонце було оповите жовтогарячими хмарами. Під ним виблискував сріблом у призахідному світлі довгий клин моря. Суходільні стіни вже занурили половину напіврозвалених будівель Нижнього міста у глибокий морок, а дахами Верхнього міста тягнулися тіні від високих шпилів великого храму, що повзли схилами скелі до Цитаделі. Від пагорбів на материку залишилися тільки далекі затінені обриси. «А ще там кишать гуркські вояки. Без сумніву, стежать за нами, як ми стежимо за ними. Бачать, як ми риємо рови, латаємо стіни, зміцнюємо ворота. Цікаво, як довго вони спокійно стежитимуть? Коли для нас зайде сонце?»

Відчинилися двері, і Ґлокта повернув голову, скривившись, коли в нього хруснула шия. То був син лорд-губернатора, Корстендан Вурмс. Зачинивши за собою двері, він цілеспрямовано зайшов до кімнати, клацаючи металевими набійками по мозаїчній підлозі. «Ах, цвіт юної шляхти Союзу. Дуже добре відчувається почуття честі. Чи це хтось перднув?»

— Очільнику Ґлокта! Сподіваюся, я не змусив вас чекати.

— Та ні, змусили, — промовив Ґлокта, причовгавши до столу. — Так буває, коли хтось запізнюється на зустріч.

Вурмс трохи насупився.

— Тоді прошу пробачення, — відповів він максимально безцеремонним тоном. — Як вам наше місто?

— Жарке та з безліччю сходів. — Ґлокта плюхнувся на один із вишуканих стільців. — Де лорд-губернатор?

Він насупився сильніше.

— На жаль, мій батько погано почувається і не може прийти. Він, як ви розумієте, людина літня і потребує відпочинку. Однак я можу говорити за нього.

— Можете? Справді? І що ви з ним можете сказати?

— Мій батько вкрай стурбований вашою поточною роботою над оборонними спорудами. Мені розповідають, що вояків короля відправили рити ями на півострові замість того, щоб захищати стіни Верхнього міста. Ви ж розумієте, що полишаєте нас на милість тубільців?!

Ґлокта пирхнув.

— Тубільці — громадяни Союзу, хоч як би вони воліли ними не бути. Повірте мені, вони схильні до милості більше за гурків.

«А вже з їхньою милістю я знайомий особисто».

— Вони дикуни, — посміхнувся Вурмс, — та ще й небезпечні! Ви пробули тут недостатньо довго, щоби зрозуміти, яку загрозу вони становлять для нас! Вам слід поговорити з Гаркером. Про тубільців він мислить правильно.

— Я поговорив з Гаркером, і те, як він мислить, мені не сподобалося. Ба більше, я підозрюю, що він, можливо, був змушений переглянути свою думку внизу, в темряві. — «Підозрюю, що він переглядає свою думку просто зараз, так швидко, як тільки дозволяє йому його курячий мозок». — Що ж до побоювань вашого батька, то йому більше не потрібно турбуватися про оборону міста. Оскільки він — людина літня й потребує відпочинку, я не сумніваюся, що він буде радий перекласти цей обов’язок на мене.

Гарне обличчя Вурмса зсудомило від гніву. Він відкрив рота, щоби процідити щось лайливе, але, схоже, передумав. «Так і треба». Він сів, відкинувшись на спинку крісла, і задумливо потер пальцем об палець. Заговорив він із дружньою усмішкою й чарівливою м’якістю. «Тепер починаються лестощі».

— Очільнику Ґлокта, мені здається, що ми спершу пішли не в ногу...

— А піти з другої ноги я не можу.

Вурмсова усмішка дещо пригасла, але він не здався.

— Очевидно, що ви наразі маєте фору, але в мого батька є багато друзів у Міддерланді. За бажання я можу відчутно вам завадити. Відчутно завадити або неабияк допомогти...

— Я дуже радий, що ви вирішили співпрацювати зі мною. Для початку можете розповісти мені, що сталося з очільником Давустом.

Усмішка остаточно зникла.

— Звідки мені знати?

— Усі щось знають.

«І дехто знає більше за інших. Може, це ти, Вурмсе?»

Син лорд-губернатора на мить замислився. «Тупий чи винний? Він намагається зрозуміти, як мені можна допомогти чи як можна замести за собою сліди?»

— Я знаю, що тубільці його ненавиділи. Вони постійно плели змови проти нас, а Давуст невтомно переслідував невірних. Я не сумніваюся, що він став жертвою якогось із їхніх задумів. Будучи вами, я розпитував би людей у Нижньому місті.

— О, я цілком певен, що відповіді криються тут, у Цитаделі.

— Тільки не в мене, — різко відповів Вурмс і зміряв Ґлокту поглядом. — Повірте моєму слову: я був би набагато щасливіший, якби Давуст і досі був із нами.

«Може, й так, а може, й ні, але сьогодні ми відповідей не одержимо».

— Чудово. Розкажіть мені про запаси міста.

— Запаси?

— Харчі, Корстене, харчі. Як я розумію, відколи гурки перекрили сухопутні маршрути, все доводиться завозити морем. Безперечно, годування людей — одна з найнагальніших проблем губернатора.

— Мій батько в жодному разі не забуває про потреби своїх людей! — різко промовив Вурмс. — Ми маємо запас провіанту на шість місяців!

— Шість місяців? На всіх мешканців?

— Звісно.

«Краще, ніж я очікував. Хоч на одну проблему в цьому величезному клубку турбот стало менше».

— Якщо не враховувати тубільців, — додав Вурмс так, наче це не мало жодного значення.

Ґлокта заговорив не одразу.

— А що вони їстимуть, якщо гурки обложать місто?

Вурмс знизав плечима.

— Я про це насправді не думав.

— Та невже? А що, на вашу думку, буде, коли вони почнуть пухнути з голоду?

— Ну...

— Хаос — ось що буде! Ми не можемо втримати місто, у якому проти нас чотири п’ятих населення! — Ґлокта з відразою втягнув повітря крізь порожні ясна. — Підіть до купців, роздобудьте провіанту на шість місяців! На всіх! Хай припасів вистачить на шість місяців навіть пацюкам у каналізації!

— Я вам що, — обурився Вурмс, — хлопчик на побігеньках?

— Гадаю, ви будете тим, ким я накажу вам стати.

Тепер на Вурмсовому обличчі вже не лишилось і сліду від привітності.

— Я син лорд-губернатора! Я проти того, щоб до мене так зверталися!

Ніжки його стільця несамовито завищали, він підхопився й попрямував до дверей.

— Чудово, — пробурмотів Ґлокта. — До Адуа щодня відпливає човен. Він швидкий і доправляє свій вантаж просто до Будинку Питань. Повірте мені, там до вас звертатимуться інакше. Я міг би з легкістю домовитися про місце на ньому для вас.

Вурмс зупинився.

— Ви не посмієте!

Ґлокта всміхнувся своєю найогиднішою усмішкою, кривою та щербатою.

— Щоб легковажити життям, угадуючи, що я посмію зробити, вам потрібно бути сміливцем. Наскільки ви сміливі?

Юнак облизав вуста,