Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

Масамуне першим випростався і взяв у руки свій меч, його обличчя виражало спокійну зосередженість.

- Давайте продовжимо тренування, - твердо сказав він, його голос звучав як м'який, але впевнений заклик. — Ми маємо освоїти цей крок до досконалості.

Мурасаме кивнув, у його очах спалахнув дух змагання та рішучості.

— Поки сонце не сяде, — сказав він, піднімаючи клинок і ставлячи його перед собою, — ми працюватимемо над кожним рухом, щоб стати сильнішими і злагоднішими.

Дзуйхо подивився на інших із теплою усмішкою, його обличчя було повне спокійної згоди.

- Це як танець, - м'яко промовив він. — Але цей танець розкриває у нас не лише майстерність бою, а й гармонію.

Фудзісане кивнув, готовий до майбутньої роботи, його міцні руки тримали меч з такою повагою, ніби це був щит, що оберігає їх союз.

— Чим більше ми вдосконалюватимемося, тим міцнішим стане наш зв'язок, — сказав він, впевнено дивлячись на своїх товаришів.

Інугами Куроші спокійно спостерігав за ними, потім висунув свій клинок уперед, очі залишалися темними і зосередженими.

— Ми пов'язані, — тихо сказав він, але його голос пролунав впевнено. — Тепер кожен із нас є частиною цього танцю.

Юнаки стали в коло, зайняли свої позиції та підняли мечі. Вони заплющили очі, зосереджуючись на диханні та відчуттях. Поступово їхні серця почали битися в одному ритмі, їхні рухи стали плавними та точними, начебто кожен крок був продиктований внутрішнім відчуттям гармонії та розумінням один одного. Вони були не просто воїнами — вони стали частинами одного цілого, єдиним мечем, уособленням сили та захисту.

Спочатку рухи були повільними, вигостреними. Кожен крок, кожен помах, кожен удар був синхронний, як єдиний ритм, що підкоряється невидимому потоку енергії, що поєднував їх. Пелюстки сакури, що виривалися з їхніх мечів, кружляли навколо, обрамляючи їхні фігури в рожево-золотому сяйві. Пелюстки піднімалися, опускалися, створюючи легкий ореол, що світився навколо кожного, але потім вони зливалися в єдине кільце, що оточувало їх, немов захист, створений самою природою.

У якийсь момент, відчувши, що їхні рухи стали більш злагодженими, Мурасаме збільшив швидкість свого удару, ніби перевіряючи, як решта зможе його підхопити. Інші відразу вловили його темп: Дзуйхо плавно вписав свої рухи в загальну картину, додаючи витончені дуги, які пом'якшували різкість атаки Мурасаме, Масамуне додав баланс, а Фудзісане - міць. Інугами Куроші, ковзаючи між ними, мов тінь, підтримував ритм, як зв'язуюча ланка.

Час на майданчику наче завмер. Вони втрачали рахунок хвилин і навіть годин, настільки поглинені загальним ритмом, який захоплював їх і дарував відчуття єдності. З кожним повторенням їхнього руху ставали більш впевненими, більш злагодженими. Пелюстки сакури кружляли навколо, як прояв їхньої внутрішньої енергії, обрамляючи кожен помах клинків, кожен крок.

Коли сонце почало схилятися до горизонту, його тепле світло пофарбувало майданчик золотом, і юнаки були огорнуті цим світлом, яке додавало сяйва їх рожево-золотим потокам. Західне небо та їх мерехтливі клинки створювали невимовну картину — вони стали частиною цього вечора, немов елементи природного ритму, і кожен їхній удар відгукувався луною в навколишньому світі.

З останнім променем сонця юнаки зупинилися. Вони стояли, відчуваючи, як потоки енергії згасають, а пелюстки сакури повільно осідають на землю, утворюючи ніжний килим біля їхніх ніг. Вони важко дихали, але в їхніх поглядах світилася задоволена впевненість і почуття, що вони зробили перший крок до оволодіння цією великою силою.

Масамуне глянув на інших, і в його очах світилася подяка.

— Ми стали ближчими до розуміння цієї техніки. Завтра ми станемо ще кращими, — тихо промовив він, але його слова звучали як клятва.

Інші кивнули, усвідомлюючи, що їхній зв'язок дійсно стає міцнішим з кожним моментом, який вони проводять у цьому танці.

Коли останній сонячний промінь торкнувся горизонту і м'яко згас, вечір повільно огорнув майданчик, надаючи всьому довкола легкий відтінок сутінків. Небо, наче покрите атласом, поступово затягувалося глибоким синім кольором, і перші зірки почали сяяти на темному склепінні, ніби давні сузір'я зібралися, щоб стати свідками їхнього вечора.

Юнаки стояли у центрі майданчика, випроставшись після тривалого тренування. Їхнє дихання було трохи важким, але в очах світилася щира задоволеність, а обличчя виражали спокій і умиротворення. Їхні оголені торси, покриті краплями поту, поблискували в м'якому світлі зірок, відбиваючи легке свічення, яке здавалося частиною їхньої внутрішньої сили.

Масамуне стояв прямо і нерухомо, його сильні плечі і груди поблискували від поту, відбиваючи кожен м'яз, виточений багатьма роками тренувань і стійкості. Він заплющив очі, відчуваючи прохолодний вечірній вітерець, який лагідно торкався його обличчя, а потім глянув на небо, ніби шукав відповіді на свої думки.

Мурасаме, стоячи трохи осторонь, важко дихав після напруженого тренування, але в його обличчі читалася жива енергія, наче вогонь усередині нього не згасав, а лише набирав сили. Вітер торкнувся його, і він, заплющивши очі, злегка нахилив голову, дозволяючи аромату пелюсток сакури проникнути в кожну клітинку. Він відчував, як природа сама підбадьорює його, наче визнаючи його пристрасть та силу.

Дзуйхо стояв трохи спокійніше, його очі були спрямовані вгору, де зірки повільно мерехтіли, ніби відбиваючи його власну внутрішню гармонію. Він ледве помітно посміхнувся, спостерігаючи за небом, і відчув, як легкий вітерець акуратно обвиває його тіло, ніби намагаючись забрати втому. Пелюстки сакури, кружляючи в повітрі, здавалися продовженням його дихання, тихого і спокійного, гармонійного з навколишнім світом.

Інугами Куроші стояв у тіні, ніби стаючи її частиною, його білі очі блищали на тлі темного неба. Легкий вітерець торкнувся його шкіри, і він відчув, як природа з'єднується з ним, що оточує його немов старий друг, що відгукується на його приховану силу. Йому здавалося, що цей вітер несе таємниці ночі, шепотіння зірок, і аромат сакури був йому знайомий, наче послання з минулого.