Читати книгу - "Дикий бастард, Анна Лященко"

– І це все?? – дивуюсь я.

– А що ще треба? – дивується у відповідь на моє зауваження начгар, і це виглядає настільки щирим, що я збентежуюся. Але, взявши себе в руки, продовжую допитуватись:

– Де особисті справи, свідчення свідків, пояснювальні підсудних, заява адвоката, висновок слідчого? Де всі папери в справі трьох обвинувачених?

– Навіщо ці непотрібні формальності! Це ж дезертири! І так усе зрозуміло! – посміхається, уже колишній, але ще не розуміючий цього, начальник гарнізону.

З риком підлітаю і з розмаху б’ю по пиці, що посміхається. Зриваю погони та наказую здивованому ад’ютантові щойно мною розжалуваного офіцера:

– Пиши наказ: за недбалість і перевищення повноважень, розжалувати та стратити… – тут Фрай перебиває мене тихим шипінням, і я виправляюся, – розжалувати та засудити до довічної каторги.

– Вибачте, мій королю! У чому мене звинувачують? Я вимагаю провести розслідування, і я маю право на адвоката, та…

Роблю здивовані очі та перебиваю його квапливу промову:

– Ах, навіщо ці непотрібні формальності… І так усе зрозуміло! – частково обертаюся і гаркаю на ад’ютанта начгара так, що шибки в кабінеті тремтять: – Виконуйте!!