Читати книгу - "Годинник почуттів, Кирило Легович"

         -Привіт. Кіро, я тут подумав. Я хочу бути з тобою, тому нумо зустрічатися?  

  Костю всього трусило, то від щастя, то від страху. Він поклав екраном в низ телефон, на диван, а сам нервово ходив по своїй кімнаті, роздивляючись на полицях автомобілі з лего.  

 Нарешті почулося відлуння повідомлення. Хлопець обережно підняв телефон. Він спеціально не дивився на екран, тягнучи насолоду інтриги відповіді Кіри: 

     - Привіт Костю. Я дуже рада, що подобаються тобі, але ми не можемо бути разом. Розумієш, ти мені подобаєшся, справді подобаєшся,  але тільки як друг.  

   Коли він прочитав відповідь Кіри, то по його щоці потекла сльоза. Костя побіг у ванну кімнату. Він дивився на свій вираз обличчя в дзеркалі й ще більше почав плакати. Нікчемність, що споглядала на нього у віддзеркалені, пригнічувала його з більшою інтенсивністю. 

Він намагався заспокоїтися. Хлопець  постійно повторював: «Як друга, як друга?! Хіба не можна бути разом, коли тобі хтось подобається?!». Сльози поступово припиняли текти з гарячого обличчя. Він умився холодною водою. Костя хотів забути свій провал, але  слова, сказані дівчиною, навіть водою не змиєш з юної пам’яті.