Читати книгу - "Кров і правда, Alina Pero"

Я вийшов на вулицю, грюкнувши важкими дверима боксу.

Повітря було тепле, ще трохи пахло розпеченим асфальтом після довгого літнього дня.

Юля вийшла слідом, не вагаючись. Вона стояла прямо, впевнено, але в очах читалася напруга.

Я зупинився, перехрестивши руки на грудях, і холодно глянув на неї.

— Хто ти така?

Вона навіть не здригнулася.

— Юля.

— Серйозно? — фиркнув я. — Як ти мене знайшла?

— У мене є хороші друзі… або інформатори.

Я примружився.

— Ти реально фанатка? У мене вже були такі. Досить з мене. Йди звідси по-хорошому.

Вона заперечно похитала головою.

— Ні. Я не ваша фанатка. Я хочу поговорити.

— Про що?

— Про підпільний клуб боїв без правил. “Пекло”.

В мене всередині все стислося, але я не дав цьому проявитися. Тільки зморщив брови.

— Нам нема про що говорити.

Я розвернувся, зробив кілька кроків до дверей боксу й, перш ніж зайти, кинув через плече:

— Більше сюди не приходь. Ніколи.

— Зачекайте…

Але я вже зачинив двері перед її носом.