Читати книгу - "Код да Вінчі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ось він, — вигукнула Софі, вказуючи на червоне тупоносе двомісне авто, припарковане на стоянці.
«Вона що, жартує?» То було найменше авто, яке Ленґдон бачив у своєму житті.
— «Смарт», — сказала вона, — літр пального на сто кілометрів.
Ленґдон ледь встиг упасти на пасажирське сидіння, як Софі погнала свій «смарт» по кільцю, авто перескочило через пішохідну доріжку й виїхало до торговельного центру Каррузель дю Лувр.
Якусь мить здавалося, що Софі збиралася їхати навпростець, через живопліт посередині газону на площі.
— Ні! — вигукнув Ленґдон, знаючи, що живопліт навколо Каррузель дю Лувр приховував небезпечне заглиблення — «Обернену піраміду» — світильник у формі перевернутої піраміди, який він бачив раніше у музеї. Воно був достатньо велике, щоб цілком поглинути їхній «смарт». На щастя, Софі вирішила обрати більш звичну дорогу, різко повернула праворуч і рухалася по колу, поки не змогла з’їхати ліворуч і, збільшивши швидкість, не помчала прямо.
Поліцейські сирени вили в них за спиною на два голоси, і Ленґдон обернувся на своєму місці, ризикуючи вивернути шию, щоб побачити крізь заднє вікно, що діється біля Лувру. Здається, поліція поки не женеться за ними. Музей було освітлено морем синіх вогнів.
Він повернув голову:
— Це було цікаво.
Здавалося, Софі його не чула. Вона пильно дивилася вперед. Ленґдон всівся зручніше.
Яка темна облуда людська.
На нього справило враження, як швидко здогадалась Софі.
«Мадонна в скелях».
Софі сказала, що її дід залишив для неї щось за картиною. Остаточне послання? Ленґдон не міг не захоплюватись, як продумано Соньєр обрав місце для схованки. Здавалося, він не пропускав нагоди виявити свою любов до Леонардо да Вінчі.
Коли Софі погнала машину Єлисейськими Полями, він сказав:
— Картина… А що ж було за нею?
Вона не відводила очей від дороги.
— Покажу вам, тільки-но ми будемо в безпечному місці в посольстві.
— Покажете мені? — здивувався Ленґдон. — Він залишив вам якийсь предмет?
Софі коротко кивнула:
— На якому вигравіювано геральдичну лілію та ініціали P. S.
Ленґдон не міг повірити тому, що почув.
«Усе буде гаразд», — подумала Софі. Тепер посольство було менше ніж за милю. Нарешті вона змогла видихнути.
Навіть за кермом її думки були зосереджені на ключі в кишені, на спогадах про те, що вона побачила багато років тому: голівка у формі хреста з однаковими раменами, трикутна ніжка із зубчастими заглибинами, викарбувана печатка у формі квітки і літери P. S.
Хоча ключ мало цікавив Софі протягом багатьох років, та коли вона зрідка згадувала про нього, то його оригінальна конструкція вже не видавалась аж настільки оточеною таємницями. «Це лазерний ключ. Неможливо зробити дублікат». І цей ключ мав ряд ніби лазерних зарубок, які міг визначити електронний індикатор. Якщо він визначить, що шестигранні зарубки нанесено правильно, під потрібними кутами, тоді замок відкриється.
Хрест на голівці ключа міг означати, що цей ключ належав якійсь християнській організації, але Софі ніколи не чула, щоб якась із церков послуговувалась таким типом ключів.
«А до того ж мій дідусь християнином не був».
Софі пересвідчилася в цьому десять років тому. За іронією долі зовсім інший ключ, значно звичнішої форми, відкрив їй правду…
Того дня було тепло, коли вона сіла в аеропорту Шарль де Голль і поїхала додому на таксі. «Дідусь буде здивований, коли побачить мене». Повертаючись з університету в Британії на весняні канікули на кілька днів раніше, Софі з нетерпінням чекала, як вона розповість йому все про своє навчання.
Коли вона приїхала до їхнього паризького будинку, то не застала дідуся вдома. Розчарована, вона знала, що він не чекав на неї і, ймовірно, був на роботі в Луврі. «Але ж сьогодні субота», — згадала вона. Він рідко працював у вихідні. На вихідні він здебільшого…
Софі, усміхаючись, побігла в гараж. Так, звичайно, його машини на місці нема. Жак Соньєр терпіти не міг їздити в машині містом, він сідав за кермо лише тоді, коли їхав в одному напрямку — до свого заміського будинку в Нормандії, на захід від Парижа. Софі після місяця в загазованому Лондоні так схотілося вдихнути свіжого повітря. Був ще ранній вечір, тож вона вирішила виїхати негайно і здивувати його. Позичила авто у свого друга і рушила на захід між самотніх, залитих місячним світлом пагорбів. Вона прибула вже після десятої та звернула на приватну під’їзну алею, що вела до дідового будинку, який стояв на значній відстані від інших. Ця алея була більше милі завдовжки, і коли Софі проїхала її половину, будинок з’явився в полі зору — закам’янілий мастодонт на пагорбі серед лісу.
Софі очікувала, що о цій порі дідусь уже спить, тож зраділа, коли побачила, що в домі горить світло. Одначе її радість змінив подив, коли вона побачила, що під’їзна алея заповнена машинами — «мерседеси», «BMW», «ауді», «ролс-ройси».
Софі, побачивши все це, розсміялася. «Мій дідусь — відомий відлюдник!» А виходить, Жак Соньєр значно меншою мірою самітник, ніж удає. От він і влаштував вечірку, коли Софі поїхала на навчання, і, як свідчить вигляд машин, серед його гостей — найвпливовіші люди Парижа.
Вона прискорила крок, щоб увійти якомога швидше. Але вхідні двері були замкнені. Вона постукала. Ніхто не озвався. Збентежена, вона обійшла дім і смикнула двері чорного ходу. Вони також були замкнені. Ніхто не відчиняв.
Спантеличена, Софі стояла й прислухалась. Але могла почути лише посвистування холодного нормандського вітру, який кружляв над долиною.
Ні музики.
Ні голосів.
Нічого.
Серед тиші лісу Софі оббігла будинок, вилізла на стос дров і притулила обличчя до вікна вітальні. Те, що вона там побачила, взагалі не мало ніякого сенсу.
Там нікого не було!
Здається, взагалі нікого ніде не було.
Де ж люди?
Серце Софі прискорено забилося. Вона бігом кинулася до дровітні по запасний ключ, який дідусь тримав під ящиком для розпалювання. Відімкнула вхідні двері й зайшла в дім. Тільки-но вона опинилась у порожньому холі, як система охорони замерехтіла червоними вогниками: попередження тому, хто увійшов, що він має десять секунд, аби набрати вхідний код, перш ніж спрацює система сигналізації.
«Він увімкнув сигналізацію для захисту своєї вечірки?»
Софі швидко набрала код для дезактивації системи.
Увійшовши, побачила, що на першому поверсі нікого не було. Нагорі так само. Коли вона знову спустилася до порожньої вітальні, то на якусь мить завмерла,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код да Вінчі», після закриття браузера.