Читати книгу - "Хранителі Персня"

— Тут вже нічого не поробиш, Семе, — сумно сказав Фродо. Він тепер тільки відчув, як боляче втікати з дому, що ой як не просто сказати «прощавай» звичному затишкові Торби-на-Кручі. — Мені треба буде піти. Але, — він суворо глянув на Сема, — якщо ти мене дійсно поважаєш, хай там що, тримай це у таємниці. Краще б тобі вмерти, зрозумів? Пусти-но хоч слівце з того, що тут почув, тоді вже Гандальф неодмінно оберне тебе на плямисту жабу і накличе зміюк до саду!

Сем, тремтячи, бухнувся навколішки.

— Підводься, Семе, — сказав Гандальф. — Я тобі ще жахливіше покарання призначу. Ти одержиш те, що заслуговуєш, і мусиш далі тримати язика за зубами: підеш у мандри разом з паном Фродо!

— Я, пане? — скрикнув Сем, підскочивши, ніби собака, якого покликали до прогулянки. — Я піду з ним, побачу ельфів і все таке? Ур-р-ра! — вигукнув він, а потім раптом зайшовся сльозами. [75]

Розділ 3 ВТРЬОХ ВЕСЕЛІШЕ

— Ти мусиш піти потайки і то якнайшвидше — сказав Гандальф. Але проминуло вже два чи три тижні, а Фродо навіть не почав збиратися.

— Я розумію, — зітхав Фродо. — Але як мені поєднати обидві вимога? Якщо я раптом зникну потайки, сполошиться увесь Край.

— Зрозуміло, ти не повинен зникати! Адже я сказав «якнайшвидше», а не «миттєво». Це нікуди не годиться! Якщо вигадаєш, як залишити Гобітанію непомітно ДЛЯ УСІХ, тоді є сенс трохи почекати. Але й баритися не можна.

— А якщо влаштувати це восени, на день народження чи опісля? — спитав Фродо. — До того часу я, мабуть, щось вигадаю.

Відверто кажучи, йому вельми вже не хотілося починати — тепер, коли дійшло до діла. Торба-на-Кручі здавалась тепер набагато привабливішим притулком, ніж у всі попередні роки, й він хотів сповна насолодитися своїм останнім літом у Гобітанії. Восени він знав це — жага мандрів прокинеться у його серці, як завжди. Отже, він вирішив піти на свій п'ятдесятий день народження, коли Більбо виповниться 128. Це слушна дата для початку походу немов по його сліду. Йти услід за Більбо — так він казав собі весь час, так легше було пристосуватися до думки про розлуку з домівкою. Про Перстень він намагався не думати, й куди він може завести — теж. Гандальфу він цих думок не відкривав. А чи здогадувався чарівник про щось — завжди було важко сказати.

Він поглянув на Фродо й посміхнувся.

— Дуже гарно, — сказав він. — Це цілком підходить. Але не пізніш! Я починаю дуже непокоїтись. А поки що будь обачний, нікому ані слова. І пильнуй, щоб Сем не розпатякував, не то й насправді перетворю його на жабу.

— Ну, куди я зібрався, роздзвонити буде важко — адже я й сам цього ще не знаю.

— Не верзи дурниць! — обірвав його Гандальф. — Я ж не забороняю тобі залишити адресу у поштовій конторі. Але ти залишаєш Край, і ось про це ніхто не повинен знати, поки ти не опинишся далеко. І хоч для початку [76] можна обрати будь-яку з сторін світу, твій вибір має зостатися невідомим.

— Я досі нічого не обрав, — сказав Фродо. — Ні про що не можу думати, крім розлуки з Торбою. Та й куди йти? Хто вкаже шлях? І яка в мене мета? Більбо ходив добувати скарби, туди й назад. А я вирушаю, щоб позбутися скарбу, й повернутися мені, мабуть, не доведеться.

— Навряд чи ти зумієш далеко зазирнути у майбутнє, - відповів Гандальф. — Та й я теж. Може, тобі доведеться самому шукати Згубну Щілину, а може, підуть інші, хто зна? В усякому разі, ти поки ще не готовий до такої далекої путі.

— Це справді так! Але куди йти спочатку?

— Назустріч турботам і небезпекам; але не дуже квапливо, не дуже прямо. Моя тобі порада: йди до Рівенделлу. Цей шлях не такий небезпечний, хоча на тракті уже менш спокійно, ніж було раніш, а буде ще гірше.

— До Рівенделлу? — сказав Фродо. — Чудово! Я піду на схід, у Рівенделл. Візьму з собою Сема, нехай подивиться на ельфів, йому це сподобається, — він намагався говорити безтурботно, але у серці його раптом спалахнуло бажання побачити дім Елронда Напівельфа, подихати повітрям тої затишної долини, де й досі мирно мешкав Пречудний Народ.

Одного вечора влітку приголомшлива новина обговорювалась і «Під Плющем», і в «Зеленому Драконі». Велетні й інші знамення були позабуті заради важливішої події: Фродо Торбинс зібрався продавати садибу, та ні, вже продав — Кошелям-Торбинсам!

— Ну, з них він, мабуть, добряче заправив, — казав дехто.

— За помірну ціну продав, — заперечували інші, - з пані Геранії багато не заправиш. (Одо на той час вже помер, доживши до ста двох років, але так і не дочекавшись ясної днини).

Причину продажу славетної нори обговорювали ще пристрасніше, ніж ціну. Дехто (таких було небагато) тримався думки — підказаної натяканнями й кивками самого Торбинса, — що гроші у Фродо кінчаються; тому він вимушений залишити Гобітон, щоб на прибуток від продажу маєтку скромно прожити у Забоччі, серед родичів. «Якнайдалі від Кошелів», — додавали деякі. Але уява про незліченні [77] багатства так уїлась у свідомість гобітів, що більшість відмовлялася вірити цьому і швидше визнала б першу-ліпшу, найневірогіднішу причину, яку тільки могли вигадати: наприклад, таємні підступи Гандальфа. Хоча маг тримався непомітно, навіть з дому вдень не виходив, усі добре знали, що він ховається «там, на Кручі». Залишалось незбагненним, заради яких чаклунських витівок йому це треба, але сам факт сумнівів не викликав: Фродо повертається до Забоччя.

— Так, восени приїду обов'язково, — казав він. — Меррі Брендібок поки що підшукує мені затишну нірку або скромний будиночок у Струмковій Ярузі за Брендітропом, й завдаток уже сплачено.

Всіх, окрім Сема, він намагався переконати, буцімто збирається залишитись там назавжди. Це спало йому на думку, коли був обраний шлях на схід: адже Забоччя знаходилось на східному кордоні Краю, а оскільки він мешкав там у дитинстві, його повернення ставало цілком природним.

Гандальф прожив у Гобітоні близько двох місяців. Наприкінці червня, незабаром після того, як плани Фродо остаточно визначились, він якось увечері раптом зібрався йти.

— Постараюсь упоратися швиденько, — сказав він. — Мені зараз неодмінно треба порозвідати південні кордони. Я байдикував більше, ніж можна було.

Говорив він весело, але Фродо помітив на його обличчі тінь занепокоєння.

— Щось трапилось? — запитав він.

— Зовсім ні, але треба з дечим розібратися. Якщо тобі потрібно буде іти негайно, я відразу ж повернусь або надішлю звістку. А ти поки що тримайся свого плану і поводься якомога обережніше, особливо з Перснем. Кажу ще раз: ні