Читати книгу - "Нестор Махно"

вийшли з оточення, а командир потягу обстріляв колону вже справжніх будьонівців, сприйнявши їх за махновців. Кавдивізія Котовського протягом 20 днів переслідування Махна всіляко ухилялася від боїв із повстанцями і пасивно переслідувала Махна на відстані, виконуючи функцію заслону. Командарм Будьоний згадував: «Нам було соромно дивитися один на одного, насилу підходив я до апарата, коли викликав командувач. Здавалося, ось-ось Махна вдасться спіймати, але замість звитяжного рапорту надходили нові неприємні донесення».

Вирвавшись із оточення, махновці опинилися за кілька верст від Полтави, що навело жах на тамтешніх більшовиків, котрі почали евакуацію. Але через велике скупчення частин Червоної армії Махно не став штурмувати місто і рушив у район Зінькова. Та Фрунзе вирішив змінити тактику. Замість організації оточень численними військами він вирішив покластися на швидкість та маневреність. Для боротьби проти Махна було створено «летючий» кінний корпус Нестеровича (4 тис. шабель, 66 кулеметів, 120 гармат). 15 січня «летючий» корпус і 3 бригади 11-ї кавдивізії атакували махновців біля ст. Бірки. Нестерович розкидав свої частини на великому фронті, і махновці, знайшовши у ньому слабий відтинок, атаками з флангів та сильним артилерійським вогнем обернули дві кавбригади червоних до панічної втечі і потім переслідували їх 25 верст.

Махновців намагалися оточити біля Веприка, але вони прорвалися до містечка Недригайлова і зайняли його. На світанку 19 січня, коли махновці ще спали, червоні частини оточили подвійним кільцем Недригайлів і несподівано напали на махновців. Однак махновські командири зуміли організувати кругову оборону. Махновська кіннота вирвалася з оточення і переправилася по льоду через р. Сулу. А піхота Махна цілком загинула у Недригайліві. Відірвавшись від переслідувачів, махновці увірвалися в с. Нові Гарни, де розбили червоний полк та бригаду київських курсантів. Захопивши багато полонених, повстанці розгромили місцевий цукровий завод, роздавши більшу частину цукру селянам. Сильні морози і хурделиці, обмороження особового складу, відсутність зміни коней, застрягання панцерних потягів у снігу ускладнювали переслідування махновців частинами «летючого» корпусу і 2-ї Кінної армії.

Махновці залишили терени УСРР і пішли у Курську губернію Росії, сподіваючись знайти там тимчасовий відпочинок. Махновська розвідка доповіла, що в південних повітах губернії влада не відчуває себе впевнено, а великих червоних відділів там немає. Махновці взяли містечко Корчу і розраховували підняти в Курській губернії повстання. Батько відновив свої сили — в нього вже було 7 тис. повстанців. Сильний мороз на Курщині гнав махновців на Південь.

* * *

1 лютого 1921 р. махновці повернулися в Україну, де Фрунзе вже приготував їм чергову пастку силами 2-ї кавдивізії. Біля с. Кам’янка махновці знову були оточені і, виходячи з оточення, розбили частини напівобмороженої дивізії. Але, наскочивши на лінію з 45 кулеметів, махновці відступили. Кінні частини, котрі кинулися їх доганяти, відстали, заволодівши махновським обозом. Відірвавшись від переслідувачів, Махно спрямував свою армію на відпочинок в Ізюмські ліси. Розгромивши кавалерійську бригаду, махновці захоплюють Лисичанськ і Біловодськ. До складу армії Махна ввійшли повстанці загонів Савонова, Каменєва, Марусі...

Повстанська армія махновців об’єдналася з загоном отамана Брови та повсталою 1-ю бригадою 4-ї кавдивізії 1-ї Кінармії. Ця бригада була однією з кращих у Кінармії, але через безпосередній контакт із махновцями та місцевим населенням вона відмовилася вести каральні акції проти махновців, перейшовши на бік командира 3-ї групи отамана Брови, який став начальником штабу кавбригади. 8 лютого комбриг Маслаков закликав місцеве населення до повстання й підтримки Махна і наказав бригаді виступати на Дон. Маслаков видав листівку проти «диктатури паперових комуністів і продрозкладки», «за вільні ради», «за справжню Радянську владу без комуністів». Маслаков привів до Махна свою бригаду у складі 600 шабель, 100 багнетів, 18 кулеметів, 2 гармат. Але перебування бригади Маслакова в Повстанській армії Махна було недовгим. Уже 16 березня Маслаков з бригадою пішов від Махна на північний Кавказ для організації там «Кавказької повстанської армії махновців». Близько півроку загін Маслакова вів боротьбу проти Радянської влади в калмицьких степах.

28 лютого 1921 р. проти більшовицької диктатури повстали моряки Кронштадту. Звістка про повстання вселила в Махна надію на перемогу «третьої революції». Польова радіостанція Махна повідомляла про підтримку махновцями повстання моряків: «Наближається час з’єднання вільних козаків з кронштадтськими героями в боротьбі проти ненависного уряду тиранів».

Два з половиною роки партизанської боротьби, нескінченні бої та походи створили унікальну тактику махновців і перетворили Махна, який не мав жодної військової освіти, на талановитого полководця. Махно мав хоробрість і талант завдавати відчутних ударів величезній машині тоталітарної держави, яка мала тримільйонну армію, апарат придушення, мільйони чиновників та пропагандистів, необмежені ресурси та величезну промисловість. Війна проти всіх урядів створила чудову кавалерію Повстанської армії, що примушувала тікати кращі частини ворогів. Постійна небезпека, похідне життя, коли махновці цілодобово не злізали з коней, проводили рейди по 100 верст на добу, щоденні бої та близькість смерті — усе це породило ядро махновських бійців-професіоналів, сміливих і витривалих. У кінці 1920 р. замість великих з’єднань Махно створює невеликі мобільні кавалерійські і тачанкові загони (полки). Головною силою Повстанської армії стає кавалерія. Піхота пересувається на тачанках.

У бою махновська кавалерія налітала лавою на ворога й атакувала в лоб, з прикриттям флангів кулеметним вогнем. Улюбленим маневром Махна був удар кіннотою у фланги і тил ворога. Важлива роль у Повстанській армії відводилася тачанці з кулеметом. Лінією кулеметного вогню із 50—200 кулеметів на тачанках махновці створювали «мертвий простір», зриваючи атаки супротивника або змушуючи переслідувачів відмовлятися від гонитви. Кулемети не раз рятували махновців, але одночасно вимагали великої кількості набоїв, у яких махновці весь час відчували гостру нестачу. Махновці не знали страху перед оточенням, завдаючи супротивникові серйозної шкоди і залишаючи його «в дурнях». Генерал Слащов писав: «Махно не боїться оточення, а навіть сам у нього напрошується, діючи в такому випадку своїми вільними від оточення загонами кінноти на тил ворога партизанським способом».

На відміну від регулярного війська, партизани не були сірою масою, здатною лише на виконання найпростіших наказів командирів. Вони зберігали індивідуальність і розраховували на свою силу та винахідливість. Отаман стимулював активність бійців, виявляючи високу особисту ініціативу й активність. Індивідуальність партизана була основою махновської стратегії. Іноді невеликі загони або окремі повстанці діяли повністю самостійно, керуючись тільки загальними вказівками. При невдалому результаті бою махновська армія розпорошувалася на десятки автономних груп і окремих бійців, яким легше було тікати від переслідування, проходити крізь військові загорожі