Читати книгу - "Кохати або помститися"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А Ігор тим часом був у розпачі, тому, що його головний робітник компроматів у такому важкому стані. «От що з нею такою тепер робити?» — міркував він, — «Залишити її без нагляду — це злочин. А потім кинути її напризволяще?». Щось гнітило у середині та не давало спокою. Доля Таїсії дуже його турбувала. «Ну що ж, хай тепер працює у цьому фонді Олександра. Куплю їй житло у Дніпрі. Красиво розійдемося, як кажуть», — думав він про її майбутнє. Але щось щемило в його душі, що вона піде з його життя та він більше не побачить її, не почує, не буде із нею. Від цих думок в животі ставало якось холодно. «А може ще все буде добре?» — підбадьорював він сам себе. «Може вона одужає й повернеться до нього», — іноді так думав він. «Ні, треба забирати її тоді з Києва. Краще вона сюди, ніж я туди. Бо мені зараз туди не можна», — вирішив чоловік та ще надумав подарувати Таїсії будиночок, як вона одужає. Де саме? Поки не вирішив.
Ігор десь зник. Тася сумувала у лікарні. Вона бачила, що до всіх навідаються родичі, одну її Олександр відвідував раз на тиждень. Приходив з великими пакунками, спочатку йшов до лікаря. Потім до неї. Вони виходили в парк та ходили там по колу. «Мені все це вже набридло», — нила дівчина. «Тайя, чи ти не розумієш, що рух — то життя. Он скоро все смачне, що я тобі приношу вже буде боком виходити», — скаржився Олександр. «Та не буде. Раз на тиждень принесеш мені всяких сирків та і все», — ображено відповідала дівчина. Тася нила але слухалась та пленталась за чоловіком. «Кажи мені, як ти тут?» — кожного разу однаково запитував чоловік. «Он до всіх приходять частіше, а ти тільки один раз.» — жалілася йому Таїсія. «Хоча я розумію, ти людина зайнята та ще серйозна. Біля тебе всяк час охорона. А от Ігор був без всякої охорони.» — розповідала вона. «Та Ігор він такий один.» — зробив висновок Олександр. «Так!» — погодилася дівчина та раптом згадала: «Коли його нема поруч я така як є. Живу собі. А коли він поруч, я сама не своя. Чи це він на мене так впливає? А можливо я просто ніколи так не закохувалася? В мене були знайомі хлопці, але то все було схоже на дружбу більше. А з Ігорем все зовсім інакше». «Можливо. Все можливо!» — сухо відповів на це Олександр.
Перед останній раз Тася похвалилася: «А мені скоро ще одну операцію робитимуть, прибиратимуть якусь там спицю. Під наркозом». «Та я від лікаря чув». — відповів чоловік та запитав: «А чому це ти так радієш?». «Як чому? Бо скоро піду звідси. Тільки, от повертатися в цю квартиру мені моторошно». «Дійсно, ти права. Я подумаю про це», — діловито промовив Олександр. Ввечері Олександр зателефонував Ігорю. Він завжди так робив після відвідин Таїсії. «Алло» — почув він по телефону. «Це я зі звітом. Тасю скоро будуть виписувати з лікарні. Треба щось думати. Ти як приїдеш сюди?» — розказав він. «Та вже мабуть ні. Буду думати. Можливо заберу її сюди. Зроблю запрошення», — відповів Ігор. «У Лондон?» — здивувався Олександр. «Та ні. Може десь, де тепло щось для неї придбаю. В якомусь такому місці, де мало людей. Де немає цієї всюди сущої преси», — промовив чоловік. «Ну то твоя справа. А я мабуть зніму для неї маленьку квартирку. Повинна ж вона десь жити», — порадився Олександр. «Слушна пропозиція», — відповів на це Ігор. На тому й порішили.
Пройшов ще тиждень і Тасю відправили до дому. Олександр вже подбав і про це. Він орендував нову квартиру, зовсім в іншому районі. Це була маленька квартирка в новобудові на Печерську. Нові будинки, але побудовані в історичному стилі, яскравого кольору приваблювали до себе зір. Дивитися на них було суцільним задоволенням. Коли Тася приїхала у цей район, в неї сам собою піднявся настрій. Отакі веселі будиночки оточували її навкруги — рожевий будинок, ніжно-зелений, блакитний, світло-помаранчевий. «Не будинки, а казка!» — подумала про це вона. «Сподіваюсь, що тут мені буде набагато краще», — промовила вона до Олександра. «Я теж на це сподіваюсь», — відповів він їй та десь у глибині душі зрадів, що вгодив їй з вибором району. Але приємності для Тасі не закінчились. Коли вона вже змогла більш-менш рухатися, він надіслав їй поштою запрошення на кінну прогулянку. Побачив у поштовій скриньці конверт, вона здивувалась. «Хто може мені надсилати листи? Ніхто з колишніх друзів не знає моєї адреси, ні минулої, ні теперішньої», — промайнуло в її голові. Й дійсно, вона перестала з ними спілкуватися, відколи поїхала з свого маленького міста, а нових друзів якось не придбала. Навіть ті, що з'явилися у Дніпрі, коли вона там працювала теж були тимчасові. Єдиний, кого вона хотіла вважати своїм другом — був Ігор. Вона дуже за ним скучила та засмутилася, коли зрозуміла, що лист не від нього.
В назначений день та час, які були вказані у запрошенні, Таїсія замовила таксі та, яке доставило її за місто, у кінний клуб. Вона ніколи не була ще в такому місті. Дуже радісний зустрів її Олександр. «Нарешті!» — промовив він, простягнув до неї руки, щоб допомогти вийти з машини. «Я тут зустрічаю чи не кожну автівку», — сказав він їй. «Пішли, ти переодягнешся для нашої
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохати або помститися», після закриття браузера.