Читати книгу - "Кохати або помститися"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Й вона то годувала його яблуками, то чесала спеціальною щіткою. Або просто гралася із його смішною конячою мордою. «Ой, в кого це вуха трикутничком? А в кого морда волохата? А чиї це гарні очі?» — промовляла вона до коня. Відчуття суцільного щастя блукало в її голові. «З цим конем я, мабуть, була би щаслива?» — проносилося в думках. Коли Олександр накатався досхочу, він підійшов до дівчини та почув, як вона розмовляє з конем. Він посміхнувся, бо це було дуже кумедно. «Тая, я бачу, ви знайшли спільну мову?» — сказав він, підходячи до Таїсії. «Як чудово! Дякую тобі, Сашко, за цей гарний день! Я майже щаслива.». «Майже?» — сказав Олександр з запитальним тоном. «Так. Бо більше не побачу цього милого коника. Чи буде в мене знов такий приємний день? От якби…», — відповіла Тася та не доказала, сама засоромилася свого бажання. «Чого ж ти?» — відповів чоловік, — «Я напевно знаю, як тобі допомогти. Пішли!». Вони вийшли з конюшні та пішли до стоянки. Підішли до його авто. Він відчинив двері машини, заліз всередину та дістав якусь папку й дав Таїсії зі словами: «Потримай!». Вона узяла ту папку із думкою, що просто допомагає потримати якісь документи. Він знову сказав: «Дивись, що там написано?». Тася відкрила папку, почала читати. Та було видно, що вона нічого не розуміє. «Тепер це твій кінь. Був мій, а став твій. Оце і є мій сюрприз та мій подарунок. Я хотів якось загладити провину й зробити тебе знову живою та щасливою, як до цього випадку», — розповів Олександр про свої наміри. «Мама рідна!» — відповіла Тася та аж присіла. «А він же коштує!» — тільки й промовила вона. «Ну так, майже Феррарі. Але не думай про це. Я й надалі буду дбати про цього коня. Бо його утримання ще більше коштує. А ти будеш приїжджати до нього, коли побажаєш й їздити верхи досхочу», — сказав чоловік їй на її таку репліку. Очі в Тасі зробилися великі й круглі, руки стали спітнілими. Вона й не думала, що колись стане господаркою коня. Цей чудовий день, й чудово закінчився. Олександр повіз її до дому, у місто. По дорозі вони заїхали поїсти у невеличкий заміський ресторан. А ввечері їй зателефонував Ігор. Вона так довго вже не чула його голос. Взяла слухавку та почула:
— Привіт! Як ти там?
— Привіт. Я вже живу на Печерську. Як я давно не чула тебе.
— Та я знаю, Тасю. Я все знаю. Бо Саня, він же мені все розповідає: де ти, що ти.
Усмішка Тасі, яка з'явилась тільки вона почула його голос, зникла. «Він все знає та зовсім не цікавиться її життям», — промайнуло у її голові. Вона знов запитала:
— Знаєш?
— Так.
— Тоді, що мені розповідати. Краще ти розкажи, як твої справи, як здоров'я? Чим займаєшся зараз?
— Дякую. Здоров'я ще є. Не дочекаються! Займаюсь різними справами. Тасю, ти ж новини дивишся, я сподіваюсь? От що в новинах, то в житті — суди, адвокати. Іноді, здається, що я, немов той загнаний кінь.
При цих словах Тася згадала, що сьогодні стала власницею коня. Вона знов почала посміхатися й думками полинула до свого коня, такого красивого й теплого. Відразу поспішила про це повідомити Ігорю:
— Знаєш, а мені сьогодні коня подарували.
— Якого ще коня?
— Справжнього, живого. Він такий великий — один метр п'ятдесят три сантиметри. А ще рудий-рудий та теплий. Порода — французький англо-араб. Звати його Лорд.
— Ти була на кінному заводі?
— Не зовсім. Це кінний клуб. Там тренують коней. Та вершників.
— А ось про це я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохати або помститися», після закриття браузера.