Читати книгу - "Хроніки Південного"

Над головами папороть, довкола запах хвої і мряка. Але головне, що поміж папороті я з дівулею. Не розпочну я тут пейзажі описувати, навіть коли у школі читаю про таке, завжди пропускаю. Не пейзажі зараз у моїй голові. Це ж треба, щоб піти на танці подалі від своєї школи і так результативно скочити у густе зілля разом з дівахою, такого ще ніколи не було. У нашій школі або під час ночівлі з наметами — це ясно. Але якщо підеш на танці в іншу школу, особливо в центрі міста, то дивись, ще й по голові можна дістати — яке там уже зілля. А щодо результативності, то не треба поспішати. Лежимо ми поміж папороті, і, як кажуть, все зовсім непогано. Здається, що я навіть вмію лизатися. То ж не вперше. Дістають лише всілякі травинки, стеблинки, які залазять під одяг, але це нічого, можна й потерпіти. Проте виникає хороше питання — як тут до чогось більшого перейти? Довкола повно народу, а ще час від часу до нас підходять її подружки. Я так думаю, що вони домовились таким чином: якщо раптом щось, то вони будуть десь поруч. І ситуацію проконтролюють.

Передчуваю, якби вони знайшли яких-небудь крутих чуваків, то я міг би залишитися лежати тут сам, і добре, якщо без фінгала під оком.

Однак я не можу в’їхати, як вона чується. Здається, що трошки нудьгує. Я й далі продовжую вдавати зі себе крутого і що все тут дуже класно. Однак все не так, і я відчуваю, що тут щось не клеїться. Я намагаюсь щось базарити, а під час цього базару про пошук цвіту папороті засунути руку під її одяг, втім, справи вперед не просуваються. Хоча я й сам не знаю, як би мусило виглядати таке просування вперед у заростях папороті. Вона трошки старша за мене, і цей факт мене злегка бентежить. Якби вона була мого віку, я міг би хоч зловити, про що вона мовчить. Але коли старша, то не дуже. Ще мене лякає те, що вона чорна. У розумінні того, що в неї чорне волосся. Чорних я бачив лише на MTV, якщо не рахувати негрів у Ганновері. Вона темна і старша за мене, тому зовсім не можу вдуплити, про що вона думає.

Набагато легше говорити про те, що я думаю і чого хочу. Тут не потрібно багато чого перераховувати. Наприклад, хочу спортивний костюм. Тепер я теж у такому костюмчику, але все одно це важливо. Головне мати такий, як треба. А дістати його зовсім не просто, бо весь одяг мені купує мама. Вона якось швидше за мене все купує, а тоді вже не можеш купити собі таку саму річ, оскільки одну таку вже маєш, а інакше буде скандал. Усе з покупками відбувається приблизно так:

— Ну, підемо на базар, я куплю тобі той спортивний костюм, — каже мама.

Вау, нарешті. У суботу ми йдемо на базар, і вже наступного понеділка я буду крутим, і всі це побачать.

Приходимо на базар і дивимось. Такий костюмчик, який потрібен мені, моїй мамі здається занадто дорогим. Ось, дивись, каже, є інакший, теж добрий і не такий дорогий. Що означає інакший? Інакшого не треба. Всі ж знають, який спортивний костюм вважається крутим. Голубий із зеленим, Puma, Nike або Adidas. Такий, що трохи відблискує. Словом, має бути оригінальний, і немає значення, що він з базару.

Тому з базару ми повертаємось з таким чорним костюмчиком у незрозумілих рожевих смужках на грудях. Він навіть трошки поблискує, але що з того. На ньому немає ні Puma, ні Nike, ні Adidas. На такому і не може бути, бо він зовсім не такий, що всі носять. Ще у спортзал в ньому можна піти, але кому потрібен спортивний костюм у спортзалі? Натягнув футболку з шортами і погнав. Такий костюм потрібен зовсім не для фізри, і не тому, що нема чого одягти. Костюмчик потрібний для того, щоб почуватися нормально — таким, як усі. Ні на йоту по-іншому. Не має відрізнятися ні колір, ні модель, ніякі там причандали від того, у чому ходять всі. Я маю на увазі всіх нормальних і крутих пацанів. А мій навіть здалеку не схожий на ті, що у всіх. Тепер я немов біла ворона, і зовсім не важливо, що в чорному спортивному костюмчику. Тут без вибору — або ти маєш нормальний костюмчик, або ти — довбак і тундра, якому не снилося й не мріялося про класних дівчат, і ніхто на такого оком навіть не поведе. Тут вже все, і нема про що більше балакати. А загалом, цікава штука — всі хочуть одягатися лише в оригінальні лахи, але самі бути оригінальними не бажають. Оригінальний костюмчик та джинси підіймають твою марку, але якщо ти сам оригінал — тобто чудак, то рівень твій падає зовсім конкретно.

По суті, що таке спортивний костюм? Це твоя броня. Коли хтось здалека бачить правильний спортик, йому відразу все зрозуміло, і лізти до тебе він не буде. Зате ти сам можеш сміливо до будь-кого підрулювати і діла вирішувати. Можна одразу відчути, коли на тебе дивляться як на рівного. Усі пацани і дівахи розуміють усе без слів. Почуваєшся спокійним, як у броні, можеш роздумувати про що завгодно там, усередині панцира. Усі вважають, що розуміють, про що ти думаєш, оскільки правильний костюм показує твій погляд на сучасне метушливе життя. Це так хтось висловився у чоловічій роздягалці, а мені запам’яталось. Подумав, що — в точку, бо я завжди відчував, що спортивка — це не тільки одежа, але сам не міг висловитися.

Мою ситуацію трохи рятували кроси. Купив я їх у Львові, коли ми приїжджали на турнір. Вони чорні, з дерматину, якраз до трєніків. Нам тоді видали кошти на харчування, я їх і взяв. Навіть не здалося, що дорого. А шкарпетки мають бути, звичайно, що білі. Хоча все це без нормального спортивного костюма вважається так собі, на межі.

І вона мала це розуміти. Мабуть, зрозуміла, але нічого не казала. Мені навіть дивно, що тепер ми йдемо з тою Мяйле додому. Вона сказала, що її звати Мяйле. Я накинув їй на плечі олімпійку від спортивки, тримаю однією рукою за талію. Ясно, що