Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

Ще віддавна відомо, що людина вряди-годи здатна перебувати в дивовижному стані, який позначається тимчасовим «очманінням» свідомості, часом повним її «зміщенням» або ж перебуванням «на її межі». Тоді саме час говорити не про «втрату» свідомості, а про її перехід в інший вимір. Подібний стан іноді називають зміненим, а описуване відчування характеризується всебічним душевним пережиттям, яке веде до цілком нового знання. Щоправда, означений досвід найчастіше не піддається вираженню, не є остаточно з’ясованим, хоча на його ґрунті формуються специфічні способи людського входження в буття. Якщо спробувати уявити свідомість як багатомірний простір, де кожний параметр — це певна грань осмислення й сприйняття, то змінені стани свідомості утворюють цілий континуум різноманітних вимірів. Кожен із них вирізняється не тільки перспективою отримати специфічний досвід, але допомагає класифікувати та творити цілісність поміж різними станами.

Наприклад, у давній індійській сакральній традиції розрізняли стани, крізь призму яких буття розкривається в різноманітних аспектах. Серед них є, зокрема, такі:

1) готовність діяти в будь-який момент;

2) розслаблено-милостивий стан;

3) рефлексія чи самозаглиблення;

4) гнівливість або жага руйнування.

Наука та філософія — зараз йдеться здебільшого про ті варіанти, у яких підкреслюється вимога строгості й точності — поривалися всякчас уникати розгляду подібних станів, бо на їх підґрунті годі було отримати неспростовне знання. Але етнологи й антропологи дослідили подібні явища в прадавніх священних звичаях архаїчних народів, звертаючись до екстатичних переживань, релігійних містерій, практик зцілення, містичних ритуалів, а дослідники людської психіки змогли спостерегти подібні феномени бодай і в повсякденному житті.

Спробуємо поглянути на певні культурні техніки, в яких були б наявні ці екстатичні, або принаймні наближені до них, стани з метою виявити особливий досвід та з’ясувати якості нетрадиційного, тобто протилежного усталеності, способу входження людиною до різних обширів буття. Це означає, що, зважаючи на весь культурний досвід, людство не може обмежитися певними стандартами сприйняття світу, воліючи кожного разу пізнавати нові його прояви, всякчас визначаючи власну приналежність до буття.

Якщо вести мову про проблему екстатичного переживання, коли свідомість має справу з потоком образів, то доволі складним моментом фіксації подібного «перебігу подій», як ми вже зазначили, є спроба вираження й передача цього досвіду. Тому для наукового мислення завдання адекватно оцінити явища, пов’язані з нерегулярними переживаннями, є щоразу складнішими. Такий стан справ залишатиметься непорушним, допоки ми оперуватимемо в дослідженні духовних переживань категоріальним апаратом, що не надто пасуватиме до подібних станів. Цікаво, що така ж плутанина не лише є проблемою, а й слугує вихідною точкою бодай і для самого адепта екстатичних почувань. Згадаймо, що легендарна Жанна д’Арк, чуючи голоси, що закликали її до звитяжних дій, не могла до пуття зрозуміти їх походження й те, чи були вони взагалі реальними, а не, припустімо, галюцинаціями.

Отже, реальність, яку фіксує свідомість у зміненому стані, можна назвати такою, що має ознаки віртуальності. Тобто її треба визнати за специфічний конструкт. Той, хто має з нею зв’язок й здатен її належним чином оцінити, мусить уважати це першим рівнем образності. Наступним важливим аспектом розуміння нетипових станів є здатність до уяви. Слухаючи або читаючи оповіді, подумки людина неодмінно виображує собі отриманий потік інформації, оформлюючи його у відповідний спосіб. Походячи від грецького слова «фантазія» (φαντασία), уява породжує незліченні варіанти вияву будь-чого. Вона аж ніяк не мусить претендувати на вираження якогось справжнього буття, натомість становить певну цінність. Завдяки уяві людина немов налаштовує себе на лад сприйняття того, що ніби тільки очікує на відповідне опредметнення. Отже, символічний спосіб оперування змістом свідомості залишається доволі плідним, якщо йдеться про розкриття духовного досвіду. Цей шлях вимагає неабиякої зосередженості в екстатичній практиці[51].

Слово «екстаз» у перекладі з грецької мови означає «вихід із рівноваги», певне «зміщення». Мартин Гайдеґер зазначає, що воно споріднене з латинським eksisteo — «виступаю», тобто наближене до екзистенції. Екстаз — це різновид шаленства і особливий вимір захоплення. Містики стверджують, що в мить екстазу здійснюється злиття душі й Бога. Дехто порівнює його із «зануренням у Ніщо». Це стан відокремлення від зовнішнього світу, заглиблення в себе при майже абсолютному припиненні осмислення. Екстаз супроводжується втратою будь-якої чутливості.

Прагнення досягнути такого стану є особливістю багатьох релігійних обрядів. Майже завжди подібне самозабуття межує з відчуттям неземного блаженства і почуванням неабиякої радості. Це своєрідне захоплення, коли людина здатна сягнути межового рівня споглядання, здійснюючи акт трансцендування. Вряди-годи екстатичні стани визначають як пограничні або маргінальні, тобто такі, що ледве помітні і є пороговими чи перехідними. Інформація, що фіксується в подібному медіальному середовищі, виявляється визначальним моментом.

Екстаз майже ніколи не є довготривалим, але після нього залишається відчуття, ніби людина пережила щось надзвичайне. Він супроводжується незмірним інтелектуальним напруженням, загостреним сприйняттям заново відкритого довкілля, позбавленням від турбот і тягарів, ототожненням себе зі Всесвітом, коли на фізіологічному рівні, зокрема, може спостерігатися зміна дихання чи кровообігу. Як найвищий ступінь захоплення на грані несамовиті, екстаз ще з давніх часів відомий людині через релігійні почуття.

Якщо відкинути суто негативний підтекст пояснення релігії Зиґмундом Фройдом, то можна скористатися здійсненим ним її порівнянням із системою ілюзій. Ці ілюзії нам здаються ізольованими, коли під час галюцинацій думки перебувають у сплутаному стані. Видається досить влучним Фройдове порівняння у праці «Майбутнє однієї ілюзії» релігійного почуття з «аменцією» (латинське amentia — «шаленство») як станом розпливчастої свідомості