Читати книгу - "Право на пиво"

— Що таке? — поцікавився Іван.

— Пива немає.

— Якого?

— Твого. У холодильнику.

— І де воно, по-твоєму?

— Не знаю. Я сьогодні затрималася. Прибігла додому вже на початку сьомої, узяла детектив Платової. Оксані обіцяла. Вона детективи любить. Дай, думаю, захоплю пива холодного з холодильника. Вона ще безалкогольного не куштувала. Андрія попросила зганяти в магазин купити натомість. Думаю, поки ти прийдеш, воно якраз холодне буде… А зараз його немає.

— Коли, ти кажеш, удома була? На початку сьомої?

— Так.

— Синку! А ти коли за пивом ходив?

— Як тільки мама сказала. Я ж слухняний.

— Молодець! Тепер мені все зрозуміло.

— Що тобі ясно? — запитала дружина. — Ти поясни! А то я боялася, що пиво пропало.

— Не хвилюйся! — спокійно відповів Іван. — Усе гаразд. Просто… Вважай, що воно не підкоряється законам фізики. Це пиво поза законом.

Він пішов у кабінет і взяв слухавку:

— Алло, Іване? Я подумав і вирішив написати оповідання. Сюжет у мене вже є, а назва нехай буде твоя — «Пиво поза законом». Гонорар на трьох: на тебе, мене і Фляка.

На кухню зайшов син Андрій. Він підійшов до холодильника, відчинив дверцята й заглянув у середину. За хвилину він крикнув:

— Що ви чудуєте? Пиво є! Ось дві пляшки на верхній полиці.

Хай безпотомно йдуть у небуття

Безликі й ниці пасерби природи.

Тобі ж вона не пошкодувала вроди,

І мусиш ти продовжити життя.

Вона тебе різьбила на печать, —

Пора вже й відбиватися почать.

І спати. Може, й снити.

Ось у чім клопіт,

Які нам сни присняться після смерті

Коли позбудемось земних суєт?

«Боже, невже вдалося? Невже я обдурив їх? Ну а Ти, Господи, сподіваюся, не будеш заперечувати?»

Голос, з яким, напевно, Бог головує у Чистилищі, ввірвався у мозок людини: Назвіть своє ім’я, рік народження, громадянство.

— Борис Іванович Сергієнко, 2278 рік народження, громадянин Об’єднаної Росії.

— Ласкаво просимо, Борисе Івановичу, у друге життя, — суворий голос значно потеплішав. Таким тоном, мабуть, проводжають душу, яка летить у Рай.

«Боже, я пройшов!!!»

— Борис Іванович Сергієнко? — особу, яка говорила по відеофону видно не було. Замість нього на екрані світився відомий усьому людству символ Організації Об’єднаних Планет.

— Так, — горло миттєво пересохло. Серце, ошпарене ударною дозою адреналіну, болісно билось у клітці ребер.

— Повідомляємо Вам рішення Ради Розвитку Організації Об’єднаних Планет, — пальці людини, яка сиділа у кріслі навпроти екрана відеофона стисли підлокітники. Серце здолало бар’єр у двісті ударів на хвилину. — Виходячи з аналізу Вашого життєвого запису, Рада Розвитку Організації Об’єднаних Планет постановляє: «Вважати Ваш Життєвий Запис таким, що не задовольняє критерії на право одержання другого життя. Також Рада Розвитку дякує Вам за довгу і продуктивну роботу на благо Об’єднаних Планет».

Екран відефона згас.

«Ну от і все. Уподібнитися Богові в головному — у безсмерті — мені не вдалося. Що ж, залишається гідно прожити решту життя, — серце повільно-повільно зменшувало темп, хворобливими поколюваннями у грудях виражаючи усе своє обурення подібним стипл чезом, — і вмерти».

Борис Іванович Сергієнко, колишній програміст Об’єднаного Центру керування міжпланетними польотами, а нині ось уже десять років пенсіонер другого ступеню, чекав цієї події і боявся. Втім, цієї події боялися практично всі люди Землі, Марса і Місяця. Ще б не боятися! Адже мова йшла про можливість прожити друге, а там дивися, — трете, четверте… життя. Досягнення генної інженерії, нейрофізіології й обчислювальної техніки дозволили людству у XXIII столітті відібрати у Всевишнього монополію ще в одній галузі — в галузі безсмертя. Але дарувався такий привілей далеко не всім. Обрані визначалися після аналізу інформації, записаної крихітним чипом, що вживлювався у мозок кожної людини в однорічному віці. Цей чип, прозваний «наглядачем», запам’ятовував усе, що думала, бачила, чула, робила людина протягом усього свого життя. Кожен подих, кожна думка, кожен учинок фіксувалися безпристрасною електронною крихіткою. Крім того, цей маленький «наглядач» щомиті контролював працездатність усіх органів людини. І коли щось не так, одразу посилав сигнал тривоги, й розумні машини починали боротьбу за життя та здоров’я своїх творців і володарів. Тож середня тривалість життя людини досягла рівня ста восьмидесяти років.

Раз на