Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Тут вкажемо на те, що зміст звіту[102] свідчить не на користь галицьких добровольців. І саме під таким кутом зору, тобто під кутом відповідальності за злочин «функціонерів СС “Галичини” і українських націоналістів» варшавський відділ Комісії з покарання злочинів проти польського народу у червні 2001 р. розпочав слідство в цій справі[103]. Судова справа розглядається на підставі польського законодавства, оскільки, як уважають слідчі, злочин скоєно українцями-громадянами Польщі, мешканцями Східної Галичини, яка до 1945 р. формально належала II Речі Посполитій.

До речі, одночасно комісією ведеться слідство й у справі масових убивств загонами Армії Крайової і Батальйонів Хлопських «польських громадян українського походження» під час так званої грубешівської революції 9–10 березня 1944 р. в Сагриню, Ласкові, Шиховицях та інших українських поселеннях Грубешівського повіту, а також у справі злочинів проти цивільної української людності — мешканців сіл Павлокома і Малковиці Перемишльського повіту, Завадка Мороховська Сяноцького повіту, Верховини Хелмського повіту, скоєних у 1945–1946 рр. як польськими партизанськими угрупованнями, так і підрозділами Війська Польського. Сподіваємося на об’єктивність комісії у вивченні всіх цих справ.

Діяльність польського підпілля в Західній Україні в період 1939–1941 і 1944–1945 рр. частково відображено в матеріалах, що зберігаються у Східному архіві наукового осередку «Карта» (Archiwum Wschodni. Ośrodek Karta)[104], Центральному військовому архіві (Centralny Archiwum Wojskowy — CAW)[105] та відділі рукописів бібліотеки Варшавського університету (Gabinet rękopisów biblioteki Uniwersytetu Warszawskiego)[106].

В архіві наукового осередку «Карта» міститься частина паперів з колекції генерала В. Андерса, що була передана до Варшави із Гуверівського інституту (Стенфорд, США). Вона складається з повідомлень польських громадян, які були в 1939–1941 рр. заарештовані і депортовані радянською владою із західних областей України на північ та захід Радянського Союзу, а пізніше, після амністії 1941 р., опинилися в Польській Армії в СРСР. Як відомо, в 1942 р. остання евакуювалася до Ірану. Завдяки цьому інформація колишніх польських мешканців Волині і Східної Галичини була ретельно списана, збережена, і сьогодні вона дає яскраве уявлення про характер пануючого на цих землях у той період політичного устрою.

Документи двох інших згаданих інституцій характеризують взаємовідносини формувань АК та командування Червоної армії на заключному етапі війни.

Загалом варто відзначити, що діяльність польських військово-політичних структур у Західній Україні за радянських часів представлена в польських документах значно гірше, ніж та сама діяльність за часів німецької окупації. Причина цього полягає в тому, на що ми вже вказували, але наголосимо ще раз. Через оперативність заходів та вдалу агентурну роботу органів НКВС, через масовий характер арештів, здійснених Москвою і Києвом серед польських підпільників, їхні плани з проведення антирадянської боротьби значною мірою так і залишилися лише планами. Про останні ми радше дізнаємося, так само, як і про характер завдань, поставлених перед підпільниками польським емігрантським урядом та центральним військовим командуванням, не стільки від них самих чи з їхньої конспіративної документації, скільки з карно-слідчих справ заарештованих польських діячів, складених працівниками НКВС. Тому, описуючи діяльність польського підпілля в Західній Україні в 1939–1941 рр., легше відобразити не так конкретні її форми і напрямки, як основні методи та засоби боротьби з ним радянських спецслужб.

Значний інтерес для вивчення історії антирадянської та антигітлерівської боротьби поляків упродовж усієї війни становлять матеріали, підготовлені Центром дослідження польського підпілля (Studium Polski Podziemnej) в Лондоні[107]. У них, зокрема, простежується, яким чином польський емігрантський уряд підтримував майже постійний зв’язок із підпіллям на окупованих територіях Польщі і Західної України та впливав на його діяльність.

З матеріалів українських архівів, які допомогли у дослідженні теми, насамперед слід згадати ті, що зберігаються у фондах крайового проводу ОУН на західноукраїнських землях, з’єднань Української повстанської армії «УПА-Північ», Української добровольчої стрілецької дивізії СС «Галичина» та фонді-колекції трофейних документів про співробітництво українських націоналістів і керівництва УПА з німецько-фашистським окупантами Центрального державного архіву вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України в Києві