Читати книгу - "Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)"

Так, наприклад, дуже важливими для розуміння причин і характеру українсько-польського протиборства, а також із погляду зіставлення з польськими матеріалами були численні керівні та звітні документи ОУН і Головної команди УПА (УПА-Північ) та підлеглих їй груп (військових округ) «Турів», «Заграва», «Богун», що діяли на території Волині.

Вони, зокрема, дали уявлення про характер антиукраїнських акцій польських боївок на Холмщині, а також про те, як їх сприймала українська сторона (матеріали політичної референтури ОУН), про дії польської допоміжної поліції на Волині, спрямовані проти місцевої української цивільної людності (матеріали політичної референтури ОУН), про масштаб та географію антипольських збройних акцій окремих підрозділів УПА (накази та звіти 1-ї групи УПА, підписані І. Литвинчуком «Дубовий», М. Левицьким «Славута»; звіти бойової групи командира «Бористена» за підписом Д. Корінця; звіти відділів групи «Богуна» під командою «Крука» (І. Климишина), «Черника» (Д. Казван) та ін.), про причини невдачі переговорів між ОУН(Б) і АК щодо укладення угоди про порозуміння та припинення непотрібного для обох сторін кровопролиття (матеріали політичної референтури ОУН) тощо.

Не менш цінний матеріал для розуміння того, яку позицію займала ОУН(Б) в польському питанні, дають трофейні німецькі документи. Особливу увагу привертає інформація про переговори між співробітниками служби безпеки і поліції в Генеральній губернії та членом ОУН(Б) І. Гриньохом (псевдо Герасимівський), який, як ідеться в документах, був нібито уповноважений для цього Центральним проводом.

Сказане Гриньохом про українсько-польські взаємини одному з німецьких чиновників під час розмови, що відбувалася 5 березня 1944 р. на конспіративній квартирі в Тернополі, у звіті командувачу цих відомств у Генерал-губернаторстві оберфюреру СС і полковнику поліції Біркампу підсумовувалося таким чином. Зі слів І. Гриньоха: «...Група ОУН під керівництвом Бандери ніколи не вважала своїми противниками... поляків. Нелегальна боротьба з ними проводилася лише тому, що вони тероризували українську меншину. За відсутності цього терору з боку поляків, безперечно, виникла б можливість жити з ними в мирі... Відповідальність за терор, що досі триває між українцями і поляками, група ОУН покладає виключно на польську сторону. Спочатку ОУН намагалася закликати поляків до розважливості різними конструктивними пропозиціями. Але поляки недооцінили силу українців і, особливо, силу групи Бандери. Посилення терору проти українців змусило бандерівську групу ОУН відповісти на удар і віддати наказ своїм бойовим підрозділам відповісти на польський терор актами помсти, за що організація бере цілковиту відповідальність на себе...»[109].

Для порівняльного аналізу було використано також матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГО) України в Києві[110] та трьох обласних архівів — Державного архіву Тернопільської області (ДАТО)[111], Державного архіву Волинської області (ДАВО)[112], Державного архіву Рівненської області (ДАРО)[113].

Важливість цих документів полягала, насамперед, у тому, що були вони різного походження, а отже, давали можливість подивитися на одні й ті самі події очима чотирьох воюючих сторін. У ЦДАГО і ДАВО автор вивчав документацію Українського штабу партизанського руху (УШПР), а також окремих керівників цього руху, яка проливала світло на характер доволі непростих взаємовідносин польського населення й аківського підпілля в Західній Україні з радянськими партизанськими загонами, особливо з тими з останніх, що створювалися винятково з метою проведення розвідницької та диверсійної діяльності в тилу німецьких окупантів.

У донесеннях до УШПР керівників радянського партизанського руху О. Федоріва, В. Бегми, М. Прокоп’юка, а також командирів радянсько-польських загонів Р. Сатановського, Ю. Собесяка, М. Куницького, Ст. Шелеста та ін., у розвідзведеннях УШПР до секретарів ЦК Компартії України М. Хрущова і Д. Коротченка є також чимало цікавих свідчень про перебіг українсько-польської боротьби на територіях Рівненської, Волинської та інших областей Західної України в 1943–1945 рр. У документації фонду ЦК Компартії України містяться ще й інформаційні повідомлення німецьких каральних органів про підпільний і партизанський рух, які дають можливість поглянути на участь у ньому українців і поляків очима тодішніх фактичних господарів становища на окупованих територіях України.

У ДАРО зберігаються численні матеріали двох груп (військових округ) УПА «Заграва» і «Богун», що діяли саме на Рівненщині. Вони доводять, наскільки українські повстанці були сповнені рішучості позбутися поляків на території своїх повстанських дій, а також демонструють, яку безкомпромісну позицію в питаннях боротьби займала ОУН-СД щодо інших українських самостійницьких рухів, зокрема мельниківців та бульбівців, що діяли на Волині. Чимало тут знаходиться також важливих для розуміння характеру діяльності українських повстанців друкованих видань ОУН («Ідея і чин», «Вісті», «Вільна Україна») та окремих органів УПА («Новини з фронту», «До зброї», «Наш фронт»).

У ДАТО автор вивчав документацію командування Тернопільського округу Армії Крайової. До речі, нині цей архів єдиний з архівних установ невідомчого підпорядкування в Україні, що містить фонди саме з польськими матеріалами, які належали військово-політичному підпіллю АК.

Завдяки участі в підготовці одного з томів спільної українсько-польської видавничої серії «Польща та Україна у тридцятих — сорокових роках XX ст. Невідомі документи з архівів спеціальних служб» нам вдалося познайомитися з на той час недоступними для більшості дослідників та широкого загалу матеріалами фонду 16 Державного архіву Служби безпеки України (ДА СБУ)[114]. Це, головним чином, накази і спецповідомлення наркома внутрішніх справ СРСР Л. Берії, його заступника В. Меркулова, наркома внутрішніх справ УРСР І. Сєрова, інших співробітників цього відомства, що регламентують і висвітлюють діяльність оперативно-чекістських груп