Читати книгу - "Пекельний звіздар"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— А ми що, — каже Івась, — хіба не козаки? І ми воюватимемо! Хіба ж не правда?
Засміявся характерник і скуйовдив йому оселедця.
— Гайда, — каже. — Може, колись іще сюди приїдемо, як Бог дасть. А ти щоб пам'ятав сеє місце!
Як під'їхали вони до Січи, то ярмарку за валами вже не було, а на базарі тільки в ятках та рундуках торгували. Зате в шинках аж гуло — хто побазарував, хто ні, а оковиту всі кружляли.
— Ходи-но, пообідаємо, — каже характерник Івасеві, спиняючись біля корчми з мальованим ґанком.
От припнули вони жеребців біля конов'язі та й заходять до шинку. Була то проста собі хата під солом'яною стріхою. Всередині стояли столи та ослони, груба-кам'янка, а там, де глуха стіна, — шинквас із барилами. Через сіни була ще одна хата, де пекли, варили і смажили.
— Оце завізно! — каже Івась.
У малій корчмі напхом напхано було ріжного люду. Під грубою сиділо кількоро ляхів у барві коронного війська, трохи далі ватага чабанів із далеких зимівників, а ближче до дверей — Богун із двома козаками.
— Слава Богу! — каже характерник, підходячи до них.
— Здоров, Козубе, — каже Богун. Тоді перевів погляд на Івася. — Чолом, козаче… Ого, так ти вже й шаблюку маєш при боці!
— А певно! — каже йому Івась. — Що ж то за козак, як у нього шаблі немає? Баба то, а не козак!
Усміхнулися всі, а Богун кивнув на лаву.
— Сідайте-но, — каже. — Побалакаємо.
Як посідали Козуб з Івасем за столом, то тут і шинкар підскочив.
— Принеси-но нам, Бойдо, — каже характерник, — печене порося з горохом… і квашеної капусти! А ще варенухи.
— І меду звари для оцсього козака, — вкинув Богун, показуючи на Івася. — Мед питимеш?
— Авжеж!
— А горілку? — моргнув козакам Богун.
Івась зашарівся.
— Ні…
— Так ти ж козак!
— Нехай її чорти п'ють, не при хаті буде сказано! — буркнув Івась.
— А чого се? Куштував чи що?
— Угу. Якось у коморі була перцівка, то як ухопив… — Івась скривився.
— Та й що?
— Цілий день у роті пекло… та ще й дід батурою одрепіжив, як цуцика! Нащо її й пить, ту горілку!
Козаки зареготалися.
— Бач, — каже Богун, — видно, що козацького заводу хлопець… за словом у кишеню не лізе! Аби кріпак який чи гречкосій, то тільки в землю дивився б та мовчав!
Коли ж тут і шинкар біжить. Поставив на столі горня з варенухою, а для Івася — череп'яний кухоль, де парував мед.
— А порося де, чортів сину? — питається характерник, кинувши йому золотого.
— Зараз… зараз, ясновельможний!
Аж приносять залізну таріль, а на ній печене порося з хроном у зубах, ще й обкладене зеленою петрушкою.
— Ну, — каже Богун, піднімаючи чарку, — давайте ж вип'ємо… А що до чарки треба сказати? — питається Івася.
Малий козак узяв кухля з медом, підняв його та й каже:
— За нас із вами — і за дідько з ними!
Тут зареготалися не лише козаки, а й чабани, котрі неподалік сиділи.
— Де се ви його взяли, такого зуха? — гукає їхній ватаг. — Може, нам оддасте?
— У Стамбул його треба продати — їй-бо, візиром буде в султана! — каже другий чабан.
— Гей, козаче, а до нас не хочеш пристати?
Івась нічого не казав на теє, бо так припав до кухля, що тільки вуха з-за нього видно було.
— Так от, — каже Богун до тих двох козаків, — се той хлопчина, що приніс на Січ образ Матінки Лади. Розповідав він учора всілякі дива, та я не вірив у теє, поки не побачив сю ляльку на власні очі. — Й до Івася: — Покажеш?..
Той неохоче потягнув за поворозки і дістав з-за пазухи оберіг.
Була та лялька темна мов земля, та як упало на неї світло, то сяйнула вона блідим відкидом, а потім замигтіла ряснобарвними блищиками, котрі побігли по ній од низу до верху.
— Господе, Твоя воля! — видихнув старий козак. — Слава тобі, Дажбоже, Батьку наш Всевишній, що на старість сподобивсь я сеє диво уздріти!
— Скільки ж се віків не було його в
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пекельний звіздар», після закриття браузера.