Читати книгу - "Вежі мовчання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Грошей постійно не вистачало, йому доводилося допомагати батькам, і мало не половина його партійної зарплати йшла на ліки для батька. Батькові краще не ставало, але придбання ліків, лежання в лікарнях і візити до лікарів згодом стали невід’ємною складовою його існування, допомагаючи психологічно почувати себе потрібним людям, нехай навіть і в такий спосіб. Мати ніколи всерйоз не працювала, пенсію одержувала маленьку, і все, що вона вміла, — це ходити з батьком по лікарнях і довго розмовляти по телефону. Певно, вона дуже чекала онуків — це б зробило її існування цілком стерпним. Особливо важко стало в останні півроку, коли новий уряд розгойдав соціальні виплати, інфляція набрала скажених, давно забутих з початку дев’яностих років обертів. У результаті посеред весни банк підняв їм відсоток із виплати кредиту за квартиру. Але вони давно хотіли дитину — і це стало головною метою їхнього життя, матеріальні труднощі відступали на другий план,
вони не шкодували коштів на лікарів після першої невдалої вагітності. І ось тепер, коли, здавалося, усе складалося так добре, і нічого поганого вже не могло трапитися, вона зателефонувала й сказала: «Дитини не буде. Плід завмер!» «Які дивні слова, — подумав він, — дивні й неприродні, точніше, брехливі слова!» Він прекрасно розумів, що все це — лише медична термінологія, але в таких ситуаціях завжди здається, що все в цьому світі — проти тебе. Навіть слова, навіть терміни, навіть дружина…
Він не зменшив темпу, хоча піт уже струменів по обличчю, у Києві парило й от-от мала уперіщити злива…
Він прокинувся від того, що хтось гладив його по голові.
— Я довго спав?
— Ні, хвилин десять.
Рад здивувався тому, скільки всього він встиг згадати й побачити уві сні за такий короткий час.
— Що тобі наснилося? Ти весь мокрий!
— Не пам’ятаю, — збрехав він.
— Знаєш, у тебе гарне волосся. Чорне, густе, як у цигана. Або італійця.
— Ні, — пожартував він, — насправді я негр. Тільки дуже білий. Ти знаєш, як це — бухати «на трьох» по-африканськи? Двоє п’ють, а третім закусюють!
Женя розсміялася. Він підвівся, глянув на пляшку віскі, залишилося не так уже багато, не більше третини.
— Жека, — сказав Рад, — я кохаю тебе.
Сонце зайшло, й стало зовсім холодно.
Коли вони підійшли до машини, вона попросила його уважно подивитися на Скелі. Він подивився, але нічого, як не намагався, ні в променях, ні в тінях, ні в каменях не побачив.
— Розумієш, — сказала вона, — Скелі розмовляють з нами. Але не кожен здатен їх чути. Скелі — вони як люди: одні говорять, інші їх не чують. От дивися, бачиш ліворуч — там мордочка корови, он ріжки стирчать, а поруч, поруч, бачиш, там крокодильчик! А он — профіль зайця!
Він не бачив ні корівки, ні крокодильчика з ріжками, ні, тим більше, профілю зайця. Він бачив її груди третього з плюсом розміру й був дуже збуджений, він до очманіння хотів цю вагітну жінку. Він кохав її, більше того, він відчував, що хоче прожити з нею дуже, дуже багато років, аж поки не набридне.
Вони домовилися, що завтра він винайме квартиру на добу. До її оселі шлях закрито, а до нього в готель, звісна річ, іти було божевіллям, завтра б про це знала половина міста.
Коли вони вже прощалися, задзвонив телефон, і вона мовчки когось слухала хвилини чотири, сухо сказавши наприкінці «дякую».
— Сьогодні вдень знайшли ще один труп на Хіросімі, — повідомила Євгенія новину, — такий самий, на мотузках. І знаєш, хто це?
— Веня Островський? — зненацька видав свої таємні бажання Радик. Дійсно, якби Веню раптом убили, проблем у нього стало б у два рази менше: документи можна знищити, а гроші — продовжити витрачати.
— Ні, не Веня, — Женя здивовано посміхнулася й уважно подивилася на Рада. — Начальник зовнішньоекономічних зв’язків заводу імені Кибальчича Ігор Букреєв.
НЕДІЛЯ. ДЕНЬ ШОСТИЙРадик ніколи не займався сексом з вагітними жінками.
Коли його колишня дружина, з якою він офіційно розлучився трохи більше трьох років тому, носила плід, він не доторкався до неї й пальцем — лікарі не дозволяли. Та й вона сама була категорично проти — боялася. Всі інші жінки, з якими спав Родіон до цього часу, вагітними не були. Або, принаймні, він про це нічого не знав. І він їх не кохав, це цілком очевидно. А Женя була вагітна, і він кохав її — дві ці обставини робили його очікування дуже неспокійним. Чи кохав він свою колишню дружину? Так, на початку їхнього знайомства, до заміжжя — безумовно. А потім — ні, як відрізало. Чому? Він не знав. А може, я й не кохав її ніколи, запитував інколи він себе, якщо так негарно потім вийшло? Може, це мені здалося? Він взагалі погано розбирався в почуттях, особливо у власних. Просто, коли вони почали жити
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вежі мовчання», після закриття браузера.