Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

«Пане, борони нас боже!

Хто ж тобі перечить може?» -

Скрикнули всі три нараз.

«Ну, глядіть же! Як що вчую,

То - їй-богу, не жартую -

На лемішку змішу вас.

Передвсім вам треба знати,

Як мене при людях звати,-

А ім’я моє Бассім.

Ремесло моє - ковальство,

А життя моє - удальство,

Дулі тичу в ніс усім.

Бачте, в рості, ані в кості,

Ані в силі, ані в злості

Бог мене не укривдив.

Вдень до праці є охота,

Аж горить в руках робота,

Хоч би й як їх натрудив.

Богу віддаю, що боже,

Вірю, він мені поможе

Вік увесь отак прожить:

Щоб у днину заробити,

В ніч проїсти і пропити

І ніколи не тужить.

Чоловік я не злосливий,

Та коли хто нечестивий

Мене надто роздражнить,-

В карк як лусну без обслони,

Будуть цареградські дзвони

Рік йому в ухах дзвонить».

«Свят, свят, свят аллах над нами! -

Ледве чутними словами

Зашептали гості вмить.-

Від війни, чуми, вогнища

І від твого кулачища

Зволь нас, боже, боронить!»

«Що муркочеш по-старечий?

Хоче хто мені перечить? -

Крикнув, схопившись, Бассім.-

Гей, на бороду пророка,

Зараз тая смотолока

Полетить к чортам усім».

«Пане, молимось наразі,

Щоб в тій силі і відвазі

Бог весь вік тебе зберіг»,-

Рік халіф. Бассім почухавсь

І ще більше удобрухавсь,

Спершись на столовий ріг.

«Та найгірш над все, мосьпане,

Що на світі є погане -

Скорпіон, блощиця, вош -

Не люблю тих легкоробних,

Пісно-масно-преподобних

Фарисеїв і святош.

Тих, що звикли в люд вмовляти:

«Ми в аллаха адвокати,

До аллаха - через нас!»

Тих - бодай їм не прожити! -

Що боронять вірним пити

Божий дар - сей винний квас.

Я на сеє святокрадство,

Фарисейство і лайдацтво

Не подамся, поки жив!

Бога щиро прославляю,

Хліб свій чесно заробляю

І вино все буду пив.

Бог те бачить і все чує.

Ласкаво мене рятує,

Посилає благодать:

Дає сили, щоб щоднини

Без похиби, без відміни

Заробив я драхмів 17 п’ять.

Як п’ять драхм у жмені маю,

Просто на базар чвалаю

І всі чисто видаю:

Одна драхма йде на м’ясо,

Бо люблю поїсти ласо,

Друга на вино, що п’ю.

Третя драхма для потіхи

На цукри, соки й горіхи,

А четверта на свічки,

П’ята йде на хліб пшеничний,

На цвіти, сей стрій празничний

Із небесної руки.

Так заробок свій щоденний

Видам чисто, щоб в кишени

Ані аспра не лишить.

А тоді додому, братку,

Все кладу ось тут в порядку,

Сам себе давай гостить!

Стіл застелю і вквітчаю,

Хліб і м’ясо все покраю,

Засвічу свічки як слід.

«Ну, Бассімцю, ви сьогодні

Наробились, десь голодні?

Прошу, прошу на обід!

Їм собі, і п’ю, й співаю,

Ні про кого дбать не дбаю,

І мене ніхто не зна;

Так втішаюсь до півночі,

Потім сон затулить очі,

І хроплю собі до дня.

Двадцять літ отак прожив я,

Ще ні раз не відступив я

Від тих правил; не було

Тут душі чужої в хаті,

Аж вас перших тут, патлаті,

Якесь лихо принесло.

Ось вам, ви, пани-приблуди,

Чи купці, чи дурилюди,

Вся історія моя.

Ну, здоров’я ваше! шулем:

Споминайте серцем чулим

Все Бассіма коваля!»

Гарун Ер-Рашід сю повість

Слухав, як найкращу новість,-

В смак йому був сей пияк,

Сей коваль-заводіяка,-

І тихенько він балака

Джіафарові ось як:

«Сей Бассім - то хлоп, не швайка!

Гордий трохи, та се байка,-

Грають мухи в носі, бач.

Дай-но ми йому на пробу

Всиплем трохи свого бобу,

Змінимо сей сміх на плач».

Ще там кілька слів на віру

Пошептав халіф візиру,

А візир лице схиля

І щиренько, м’яко, гладко,

Мов невиннеє дитятко,

До Бассіма промовля:

«Пане, хоч в словах химерний,

Чоловік ти характерний,

Своїм шляхом сміло йдеш;

Відцуравшись товариства,-

Сварів, поговорів, здирства

Від людей не зазнаєш».

«Так,- сказав Бассім ікнувши,-

Двадцять літ отак жию вже,

Кожду ніч у мене баль,

Кожду ніч мій стіл накритий,

І я п’яний, і я ситий,

І жию, й мені не жаль».

«Але ж, друже мій,- озвався

Джіафар,- ану постався

У положення тяжке:

Стрілить в голову халіфу

Завтра видати тарифу,

Розпорядження таке:

«Сповіщаємо громаді -

Всі кузні в цілім Багдаді

На три дні позамикать,

А хто в кузню кроком ступить,

Раз клевцем по штабі влупить,

Того смертю покарать».

Певно, був би се, мій друже,

Смішний заказ, та не дуже.

Що тоді зробив би ти?

Відки б взяв п’ять драхм у жменю

На свічки та на печеню,

На вино та на цвіти?»

Мати рідна Василихо,

Як не визвіриться лихо

На розмовника Бассім!

«А щоб ти мені сказився!

І сим словом подавився!

Щоб капут був вам усім!

Ну, чи я не дурень крайній,

В тій годині незвичайній

Сих драбуг і волоцюг

У свій тихий дім впускати

І ще тут їм виявляти

Весь життя