Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Пане, борони нас боже!
Хто ж тобі перечить може?» -
Скрикнули всі три нараз.
«Ну, глядіть же! Як що вчую,
То - їй-богу, не жартую -
На лемішку змішу вас.
Передвсім вам треба знати,
Як мене при людях звати,-
А ім’я моє Бассім.
Ремесло моє - ковальство,
А життя моє - удальство,
Дулі тичу в ніс усім.
Бачте, в рості, ані в кості,
Ані в силі, ані в злості
Бог мене не укривдив.
Вдень до праці є охота,
Аж горить в руках робота,
Хоч би й як їх натрудив.
Богу віддаю, що боже,
Вірю, він мені поможе
Вік увесь отак прожить:
Щоб у днину заробити,
В ніч проїсти і пропити
І ніколи не тужить.
Чоловік я не злосливий,
Та коли хто нечестивий
Мене надто роздражнить,-
В карк як лусну без обслони,
Будуть цареградські дзвони
Рік йому в ухах дзвонить».
«Свят, свят, свят аллах над нами! -
Ледве чутними словами
Зашептали гості вмить.-
Від війни, чуми, вогнища
І від твого кулачища
Зволь нас, боже, боронить!»
«Що муркочеш по-старечий?
Хоче хто мені перечить? -
Крикнув, схопившись, Бассім.-
Гей, на бороду пророка,
Зараз тая смотолока
Полетить к чортам усім».
«Пане, молимось наразі,
Щоб в тій силі і відвазі
Бог весь вік тебе зберіг»,-
Рік халіф. Бассім почухавсь
І ще більше удобрухавсь,
Спершись на столовий ріг.
«Та найгірш над все, мосьпане,
Що на світі є погане -
Скорпіон, блощиця, вош -
Не люблю тих легкоробних,
Пісно-масно-преподобних
Фарисеїв і святош.
Тих, що звикли в люд вмовляти:
«Ми в аллаха адвокати,
До аллаха - через нас!»
Тих - бодай їм не прожити! -
Що боронять вірним пити
Божий дар - сей винний квас.
Я на сеє святокрадство,
Фарисейство і лайдацтво
Не подамся, поки жив!
Бога щиро прославляю,
Хліб свій чесно заробляю
І вино все буду пив.
Бог те бачить і все чує.
Ласкаво мене рятує,
Посилає благодать:
Дає сили, щоб щоднини
Без похиби, без відміни
Заробив я драхмів 17 п’ять.
Як п’ять драхм у жмені маю,
Просто на базар чвалаю
І всі чисто видаю:
Одна драхма йде на м’ясо,
Бо люблю поїсти ласо,
Друга на вино, що п’ю.
Третя драхма для потіхи
На цукри, соки й горіхи,
А четверта на свічки,
П’ята йде на хліб пшеничний,
На цвіти, сей стрій празничний
Із небесної руки.
Так заробок свій щоденний
Видам чисто, щоб в кишени
Ані аспра не лишить.
А тоді додому, братку,
Все кладу ось тут в порядку,
Сам себе давай гостить!
Стіл застелю і вквітчаю,
Хліб і м’ясо все покраю,
Засвічу свічки як слід.
«Ну, Бассімцю, ви сьогодні
Наробились, десь голодні?
Прошу, прошу на обід!
Їм собі, і п’ю, й співаю,
Ні про кого дбать не дбаю,
І мене ніхто не зна;
Так втішаюсь до півночі,
Потім сон затулить очі,
І хроплю собі до дня.
Двадцять літ отак прожив я,
Ще ні раз не відступив я
Від тих правил; не було
Тут душі чужої в хаті,
Аж вас перших тут, патлаті,
Якесь лихо принесло.
Ось вам, ви, пани-приблуди,
Чи купці, чи дурилюди,
Вся історія моя.
Ну, здоров’я ваше! шулем:
Споминайте серцем чулим
Все Бассіма коваля!»
Гарун Ер-Рашід сю повість
Слухав, як найкращу новість,-
В смак йому був сей пияк,
Сей коваль-заводіяка,-
І тихенько він балака
Джіафарові ось як:
«Сей Бассім - то хлоп, не швайка!
Гордий трохи, та се байка,-
Грають мухи в носі, бач.
Дай-но ми йому на пробу
Всиплем трохи свого бобу,
Змінимо сей сміх на плач».
Ще там кілька слів на віру
Пошептав халіф візиру,
А візир лице схиля
І щиренько, м’яко, гладко,
Мов невиннеє дитятко,
До Бассіма промовля:
«Пане, хоч в словах химерний,
Чоловік ти характерний,
Своїм шляхом сміло йдеш;
Відцуравшись товариства,-
Сварів, поговорів, здирства
Від людей не зазнаєш».
«Так,- сказав Бассім ікнувши,-
Двадцять літ отак жию вже,
Кожду ніч у мене баль,
Кожду ніч мій стіл накритий,
І я п’яний, і я ситий,
І жию, й мені не жаль».
«Але ж, друже мій,- озвався
Джіафар,- ану постався
У положення тяжке:
Стрілить в голову халіфу
Завтра видати тарифу,
Розпорядження таке:
«Сповіщаємо громаді -
Всі кузні в цілім Багдаді
На три дні позамикать,
А хто в кузню кроком ступить,
Раз клевцем по штабі влупить,
Того смертю покарать».
Певно, був би се, мій друже,
Смішний заказ, та не дуже.
Що тоді зробив би ти?
Відки б взяв п’ять драхм у жменю
На свічки та на печеню,
На вино та на цвіти?»
Мати рідна Василихо,
Як не визвіриться лихо
На розмовника Бассім!
«А щоб ти мені сказився!
І сим словом подавився!
Щоб капут був вам усім!
Ну, чи я не дурень крайній,
В тій годині незвичайній
Сих драбуг і волоцюг
У свій тихий дім впускати
І ще тут їм виявляти
Весь життя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.