Читати книгу - "Байда князь Вишневецький, Куліш П."

Тульчинський

Ні, тим, що Судню раду,

Мов череду, обскочили татари.

Княгиня

То син мій провинив своїм лицарством,

А Ганжа мститься над срібляниками?

Тульчинський

Срібляники у нього всі, хто між козацтвом

Живе порядними будинками й хатами.

І перш усіх - княгиня Вишневецька;

За нею він погрожує Острозьким,

Сангушкам, Радзивіллам, всім княжатам,

Що не в ладу з гультяйством запорозьким.

Княгиня

Погрожує... на що ж він уповає?

Де в нього військо? В чім його потуга?

Тульчинський

На ярмарку до Кукси пригорнулась

Уся голота, що не любить плуга.

Орда ся на Вкраїні з давніх-давен

Проміж людьми дбайливими вгніздилась;

Тепер вона знаряддєм небезпечним

В руках лихих комишників зробилась.

Учора Кукса в гуньці, без сорочки

Пришкандибав; сьогодні гетьманує,

І хто не викотить йому горілки бочки,

Того дере, пліндрує, в пень руйнує.

З горілкою, мовляв, уся вселенна

Під нашим присудом козацьким буде,

Почезне панська сила навіженна,

І раюватимуть всі вбогі люде...

Княгиня

Єхидна проповідь!

Катруся

Що ж нам робити?

Тульчинський

Те, що робили предки - зачинитись,

До себе всіх статечних прилучити

І з печенігами новими битись.

Наш замок повен живності і зброї;

Сердець прихильних маємо доволі...

Не нам лякатись челяді п'яної,

Там де блищали славою герої!

Катруся

Княгине-мамо, й ти, козаче правий,

Справдешний рицарю серед козацтва!

Додасть підмоги вам дівча без слави,

Без імені, без батька, без багатства.

Як пухли з голоду козацькі діти,

Конали в недузі та в холоднечі,

Я звикла по холівах тих ходити,

Що не зосталось ні вікна, ні печі.

І не одну безматірню дитину

Від болесті тяжкої рятувала,

Збирала сиріт в затишну хатину,

Сорочечки біленькі надівала.

Вертаючись нетяги у холіви,

Своїх дітей в черниці познавали

І на шпиталик дітський із поживи

Своєї пай нескупо відділяли.

Такі нетяги будуть наші люде:

Бо люба й дорога отцю дитина...

Тульчинський

Ні, ясна панно! так воно не буде:

Любіша їм і над дітей руїна.

Завзявшись битись із срібляниками,

В п'яних піснях зачнуть того хвалити,

Хто вирізав отецькими руками

Прихильні до панів козацькі діти.

СЦЕНА ТРЕТЯ

Там же.

Увіходить вістовець.

Вістовець

Пресвітлая киягине! я заїхав,

Далеко з Шляху Чорного звернувши,

Щоб ви про новизну щасливу знали,

Котра сповнить веселостю ваш замок,

Є над Дніпром село Манастирище,

Село козаче на землі чернечій.

Туди везу я князю лист залізний...

Княгиня

Залізний лист? Мені сьогодні снилось,

Що син мій із Московщини вернувся.

За сим листом чи клейтом королівським.

Вістовець

Вернувсь, княгине: сон правдивий снився...

Увіходить Байда, весь сивий.

Байда

Правдивий сон, і ось я сам...

Княгиня

О боже!

Припав метелицею серед літа!

Байда

Се не метелиця, зима московська...

Московські лаври се мене вкривають:

За правду інших там не заробляють.

Княгиня

О синочку!

(Хоче обняти).

Байда

(припавши на одно коліно)

Благослови, матусю,

На поприще нове шукання правди.

(Цілує руку).

Княгиня

Ще в тебе поприще нове?

Байда

Велике.

Се в мене тілько й щастя і одради.

Княгиня

Хіба ж тобі, мій сину, мій герою,

Не ввірилась земля Московська люта?

Байда

О, добре ввірилась! Там погибає

Все, що встає за правду...

Княгиня

То про що ж ти

Вбивавсь із літа в білу зиму, синку?

Байда

Там воювать за правду стоїть праці.

Земля - як море-океан широка.

Кипить вона і рибою, і звірем;

Кипить і грає силою-снагою,

Удачею, одвагою людською.

Там тілько б велетням на світ рождатись,

На всю вселенну доблестю пишатись.

Та глибоко в ту землю кривда в'їлась,

В серцях підлиз царських закоренилась.

Вони обстали трон високим муром,

Премудрого зробили самодуром.

Крізь золоті самодержавства крати

Рикає лев сей,- трусяться палати,

А можновладство підступного слова

Все дужчає, мов гідра стоголова.

Воно й мою правицю притомило,

Погнуло і мою лицарську силу.

Та до мене весь цвіт Землі зібрався:

Ті, що з царем Казань завоювали;

Ті, з ким він Астрахані допевнявся;

Ті, що Сибір широкий здобували...

Чути труби, жоломійки, тулумбаси.

Самусю-брате! дай себе обняти.

Катрусю! дай себе поцілувати.

Се не зима московська вас вітає:

Московська Русь до себе прикликає.

Не в труби, не в жоломійки се грають:

Серця правдиві до сердець гукають.

Царська земля неправдою боліє...

За мною йде, в кім іскра правди тліє,

І кличе покликом до всіх великим,

Хто не піддавсь у нас жаданням диким:

"Гей, люде щирі! правди, правди, правди!

Нема без правди ні в чому одради!

Рятуймо Русь і Київську, й Московську,

І вольну Новгородську, й славну Псковську!

Бо татарва нова по ній нуртує,

Століття кривди й мороку готує".

Княгиня

Мій сину-орле! я не розумію

Твого завзяття й задуму нового.

Не Русь од кривди мусиш рятувати,

Своє гніздо од рарогів [119] спасати.

Байда

Чув, бачив, знаю, й добре розумію

П'яну й безрозумну хижацьку мрію.

Я б Ганжу-Куксу розтоптав ногами,

Та всобитись [120] не хочу з козаками.

Сьогодні козаки - знаряддє зради,

А завтра - воїни святої правди.

Сам Кукса, що хотів нас руйновати,

Мені в поході буде помагати.

Княгиня

Куди ж се знов поход у тебе, сину?

Байда

На Задністрянську, нене, Україну...

Княгиня

В Волощину? [121]

Байда

Що об