Читати книгу - "Судді уночі, Антоніо Буеро Вальєхо"

армія демонструє, що вміє зберігати холоднокровність, такі злочини, як цей, можуть спровокувати жахливу реакцію... Поки йшлося про якихось охоронців чи нещасного хлопця, зарізаного іншими хлопчиськами, боятись було нічого. Але генерал найвищого рангу, який до того ж загинув не перший! Якщо ліві упиратимуться в своєму безумстві, це призведе до перемоги їхніх найгірших ворогів.

ХУАН ЛУЇС: Ви припускаєте, що винні ліві?

ДОН ХОРХЕ: А ви ні?

ХУАН ЛУЇС: Ті, хто це зробив, чудово знають, у кого вони ціляться і що переслідують. (Дивиться на Пардо). Це наводить нас на підозру, що ті, хто шарпає за нитки ці буцімто ультраліві організації... можливо, самі не є лівими[9].

ДОН ХОРХЕ: Ультраправими?

ХУАН ЛУЇС (дивлячись на Пардо): Або провокаторами, якими керують із-за кордону люди, зацікавлені в тому, аби в країні не було стабільності.

ДОН ХОРХЕ: Та ну!

ХУАН ЛУЇС: Ви вважаєте це нісенітницею?

ДОН ХОРХЕ: Паласіосе, я бачу, що ви схвильовані... Звісно, на це є причини. Ви ж не натякаєте на такі компанії, як наша?

ХУАН ЛУЇС: Конкретно на нашу — ні. (Пардо мовчки сміється. Хуан Луїс дивиться на нього, розгніваний).

ДОН ХОРХЕ (значуще): Ми з вами вже не діти. Обидва знаємо, що світом заправляють інтереси товстосумів і що подекуди вони без вагань вдаються до гідних осуду методів... Виконуймо чесно нашу роботу, не надто розмірковуючи про ці темні сили, з якими ми, можливо, приречені, самі цього не знаючи, бути фатально пов’язаними — з огляду на складну структуру сучасної економіки... Але не забувайте, що обмовляють також бездоганні організації та людей. Як-от вас самого, аби не йти далеко[10].

ХУАН ЛУЇС (сухо): Якщо в мене будуть якісь новини, я відразу ж вам їх перекажу.

ДОН ХОРХЕ: Я збирався вас про це попросити. [Я зроблю те саме.] І не перемудріть самого себе цього разу... Це звірство несе на собі непомильну печать ультралівих [і їхньої дурості].

ХУАН ЛУЇС: Можливо.

ДОН ХОРХЕ: Добраніч.

ХУАН ЛУЇС: Одну хвильку, доне Хорхе. Ми з моїм другом не прийдемо до вас у понеділок. Власники вирішили не продавати.

ДОН ХОРХЕ: То пошукаємо іншу землю. У кожному разі дякую. Бувайте. (Обидва кладуть слухавки. Дон Хорхе виходить у праву кулісу і в тому куті гасне світло).

[ХІНЕС (усміхаючись): Ти говорив з компанією Інделекса?

ХУАН ЛУЇС: Так.]

ХІНЕС: Мені шкода, що я завдав тобі марного клопоту, але радий пересвідчитися, що врешті ти мені повірив.

ХУАН ЛУЇС: Я ніколи тобі не вірив.

ХІНЕС: Навіть зараз?

ХУАН ЛУЇС: Зараз — ще менше.

ХІНЕС (лагідно): Не віриш?

ХУАН ЛУЇС (підходить до нього, стиснувши кулаки): Ти вважаєш, що я настільки дурний, аби купитися на твою історію? (Стишує голос). Ти організував той теракт.

ХІНЕС (із крижаною твердістю): А навіть якби це було так, то що?

ХУАН ЛУЇС (підходить ще ближче): І ти умовився зі мною на восьму тридцять, щоб мати алібі!

ХІНЕС: Слабке алібі! [Подумай сам: якби мене затримали] як організатора, я не довів би свою невинність через те, що перебував тут у той час, коли було скоєно злочин. (Промінь світла освітлює падре Ансельмо, який вийшов справа на передній план і, ставши біля столика, збирається телефонувати. Пардо усміхається). Мене, ясна річ, не затримають... [Ні мене, ні виконавців.] Затримають чотирьох бідолах, щоб заспокоїти громадськість, але нас не знайдуть.

ХУАН ЛУЇС: Отже, ти зізнаєшся в цьому! (Падре Ансельмо набирає номер).

ХІНЕС (встає): Звісно. Я прийшов тобі це сказати.

ХУАН ЛУЇС: Навіщо? (Знову дзвонить телефон на круглому столику. Розлючений, Хуан Луїс дивиться на нього, а потім знову звертає свій погляд на Пардо). Відповідай!

ХІНЕС: Спокійно, старий друже. Підійди до телефона. (Робить кілька кроків, із цікавістю розглядає розп’яття Христа, гобелен... Хуан Луїс знімає слухавку).

ХУАН ЛУЇС: Алло!

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я боявся, що вас не буде вдома, Паласіосе. Це падре Ансельмо. Мабуть, ви здогадуєтесь, чому я вам телефоную.

ХУАН ЛУЇС (похмуро): Так.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Це жахливо, сину мій. Когось затримали?

ХУАН ЛУЇС: Не знаю.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ми вже говоримо з високим командуванням війська. І почути їх є втіхою. Яке почуття відповідальності, яка рішучість — не дати себе втягнути в брудні політичні авантюри. Якби ж то всі так реагували. Бо душі у всіх сколочені, і це логічно... Але я хотів поставити вам одне особисте запитання, сину мій. Пам’ятаєте, [під час нашої останньої зустрічі] я закликав вас спитати власну совість? Ви це зробили?

ХУАН ЛУЇС: Правду кажучи, падре, я вже навіть не знаю, чи ця пані існує.

[ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Що ви сказали?

ХУАН ЛУЇС: Ви мене добре почули. І прошу вас: не говоріть зі мною про це по телефону.]

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Мене дуже дивує ваш тон... Це щось нове у вас.

ХУАН ЛУЇС: Не таке вже й нове. Це почалось вже під час тієї нашої розмови.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Хочу думати, що це те, що сталося, вибило вас із колії. Я повторюю своє запитання: чи зважились ви повідомити в поліцію?

ХУАН ЛУЇС: Ви мені цього не порадили.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Але й не відговорив від цього! І дуже боюся, сину, що наслідком цього стануть страшні докори сумління.

ХУАН ЛУЇС: Ми їх розділимо.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Ви насміхаєтеся з мене? Я відіслав вас до вашої совісті!

ХУАН ЛУЇС: Будь ласка, не говорімо про цю справу по телефону!

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Прийдіть до мене якнайшвидше. Прийдете?

ХУАН ЛУЇС (гірко): А що ж мені лишається робити?

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО (стримано): Моліться, сину. Нам всім треба молитися, аби ультраліві не привели нас до хаосу.

ХУАН ЛУЇС: Не забувайте, що ультрадурість не є винятковою рисою цього табору. Не забувайте про лівих активістів, убитих нещодавно... і багато років тому. (Пардо обертається і дивиться на нього з іронією).

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Я про це не забуваю. Але такі, як нинішня, події роблять очевидним: терористи належать до лівиці. Не сумнівайтесь.

ХУАН ЛУЇС: Навіть якщо це так, за ними хтось може стояти.

ПАДРЕ АНСЕЛЬМО: Хто?

ХУАН ЛУЇС (дивиться на Пардо): Є людина, яка це знає... і ніколи мені цього не скаже. Бувайте, падре. (Прожогом кладе слухавку. Здивований, падре Ансельмо вішає свою і виходить у праву кулісу. В тому куті западає темрява).

ХІНЕС: Але я таки скажу тобі, для чого прийшов. (Підходить до нього). У тому неймовірному випадку, якщо мене знайдуть, тобі доведеться заявити про мою присутність у твоєму домі в той самий час, коли сталась та подія. І задіяти всі наявні у тебе ресурси, аби полегшити мою долю