Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

в ньому з головою й не викликати заздрості сусідів. Тим, кого відіпхнула від себе фабрика, доводиться як слід озиратися довкола, щоб знайти крамницю, де їм позичать, крамницю, у серцях власників якої вони зможуть викликати співчуття. Їхні добродії, орли, що вирішують долю дрібної здобичі самим лише рухом своїх авторучок, живуть у сутінках. Але сини Альп безстрашно крокують над прірвою по легких мостиках, їм доводиться згинатися. Їхні кохані живуть неблизько, тому вони приходять до них у гості, вивалюють їх у багні, аби тільки їм подали філіжанку кави з жахливими вершками. Страшна річ, але вони не зауважують того, що відчувають, і не слухають, якщо їм це втовкмачують.

Парубок схиляється над жінкою, що відійшла вбік, щоб трішки погомоніти про те про се зі своїми бажаннями, своїми дорогими родичами. На її величезних очах з’являються сльози й падають на лоно, де живуть бажання, що завмерли, чекаючи, поки їм роблять манікюр. Урешті-решт, ми не звірі; не завжди все відбувається відразу. Ми прикидаємо, чи підходить нам цей партнер і що він може собі дозволити, перш ніж ми його відіпхнемо. Тепер у нас усі вдома, та й узагалі багато чого зібралося всередині за багато років. Потрібно лише залишатися на плаву й спостерігати за іншими човнами вдалечині, кого вони там беруть до себе на облавок. А вони, своєю чергою, спостерігають за тим, як ви йдете на дно. Та ще в купальному костюмі, з якого безглуздо стирчить тіло — його б краще сховати подалі від чужих очей. Своє тіло власник знає краще за інших, він краще за всіх знає свою домівку, але з цього зовсім не випливає, що варто відразу ж запрошувати до себе сторонніх. Чому б іншій людині й не покохати нас? Так чому ж тоді вона цього не робить?

Парубок стягає із плечей Ґерті халат. Жінка не може впоратися із собою, вона крутиться на широкому сидінні, немов тут їй мало місця. Її приховані улоговинки з такою ніжністю волають із вирізу халата, їм хочеться зайняти призначені для них місця там, де тепер широко розкинулися дерева. Тільки-но Ґерті вдалося вивільнитися з ременів безпеки, що зв’язували її вдома, як одразу з’явився молодий правознавець із наміром запустити лапу в її бардачок. Як подумаєш, скільки порожнин є у здоровому тілі, а тим більше в тілі хворому! Жінка розкриває собі перса гострим ножем слів, і студент вигадує мить, аби набивати їх ошурками своїх суджень й інших дарунків любові. Міхаель нарешті припаркувався перед будиночком-годівницею для лісової звірини. Так, сильні світу сього і їхніх лісничих люблять майструвати штучний рай, у який дозволено ввійти матінці природі, що ніяково й незграбно б’ється об огорожу. А жінкам рай обіцяють тоді, коли вони здатні приготувати рай на землі своїм чоловікам і дітям, не забувши приправити його як слід. Їм не дають відпочити, щоб даремно не мордувались. У кущах уже розгоряється жар!

Парубок сподівається, що з жінки потече жагучий струмочок. Лежачи долічерева, він залюбки виганяє своєю паличкою мурах з будиночка. Він виманює з жінки цих малюсіньких шустрих комах, і вони негайно ж розлітаються на всі чотири сторони. Піймати їх важко, але іноді вони, немов сни, приходять до тебе самі. Тоді можна підсипати пороху й щосили застромити в жінку свою грубу корягу. Їхні тіла мають безупинно палати. Ми турбуємося про це, використовуючи все, що маємо, аби тільки наше природження завібрувало; ми не в змозі дати собі спокій, увесь час підносимо запальничку то до одного місця, то до іншого. Стовбури, що колись здавалися нам стійкими, ми рубаємо під корінь, аби тільки нам можна було розкинути руки й знову й знову кип’ятити й заковтувати життя, що і без того ми дістали на дурничку. Нечисленні улоговинки жіночих життів, які закінчуються дуже швидко, завжди перебувають у пошуках іншого джерела, якнайстрімкішого, джерела, з яким вони хочуть злитися, — і тягнеться чудова низка любовних знамен, трохи спущених, як прапори; і корови стромляють свої шорсткі язики в поїлки, а електричні доярки обманом висмоктують із них білу рідину.

Із плечей Ґерті зривають тканину, з якої виткані сни, і шпурляють на підлогу. Жінка обсипає уламками свого життя цього сина людського, що бажає лише одного — якнайшвидше повністю відчути її і наповнити. Вона завзято чіпляється за це гніздо зі світла, що ллє на неї внутрішнє освітлення машини. Вона намагається підвестися, вистрибнути в життя, з якого вона сюди прийшла. На даху, що захищає їхні тіла, міцно закріплена пара лиж. Коханці не розлучаються, і вони завжди готові звалитися зі сходинок своїх почуттів, якщо щось у наповнених щастям очах партнера їм заважає, щось, чого вони не замовляли в меню. Зараз вони познайомляться ближче й стануть спритно жонглювати тарілками своїх доль.

В авті так тепло й приємно, що кров просвічує крізь тіла. Природу тим часом заповнила глибока порожнеча. Удалині не лунають уже дитячі крики. Дітвора тепер ревма реве в суворих селянських будинках, де її смертельним боєм дубасять батьки. Нині темніє рано, і жінки, що намагаються втрутитись у процес виховання, прямо спізнають велич чоловіків. На вулиці подих примерзає до підборіддя. Цю матір уже щосили розшукують неблизькі їй люди. Її Вседержитель, директор фабрики, цей кінь із величезними крижами, від якого пара валить ще до розігріву, прагне накласти на неї свої руки й ноги, нетерпляче зняти з її плода шкірку й енергійно облизати його, перш ніж в’їхати в неї своїм пожильцем. Жінка призначена для того, щоб її надкушували й відкушували. Він хоче визволити її нижню половину від оболонок і, поливши її своїм ще паруючим густим соком, проковтнути цілком. Його вправний член очікує своєї черги між стегнами хазяїна. На важкому мішку калитки стовбурчиться волосся, він чекає не дочекається, щоб вилити свій уміст на її схилену голову! Цілком достатньо однієї-єдиної жінки, коли чоловік, який розпухнув від апетиту, іде своїм законним шляхом. Він воліє щосили стукатися черевом у її живіт, запитуючи, чи є хто вдома. І хай знехочу, проте йому назустріч розкриються губи, одягнені в рожеві трусики, щоб він міг порівняти їх з іншими, схожими губами, з тими, які він знав раніше. Крім того, чоловік віддає перевагу оральному й анальному сексу перед усіма іншими міністерствами зовнішніх і внутрішніх зносин. Та й чим ще варто займатися, крім як трохи остудитися, стягнути із себе захисний ковпачок, трусонути пасмами й радісно пірнути в глибину? Без вороття ніхто не зникне, не змовкне урочистий грім.

Дружині директора заздрять усі