Читати книгу - "Знову "ми", Ліка Радош"

- Ні, Стас. Нічого в нас більше не вийде. Пробач. Але твої "Хочу", до мене не мають жодного відношення. Не знаю, що ти собі надумав, може ностальгія на тебе напала, на фоні повернення в рідне місто? Та думаю, ти дуже скоро про мене забудеш, як тільки повернешся до Києва. Одного разу ти це вже зробив. За своїм бажанням. Тепер зроби за моїм.

Станіслав спокійно вислухав мій діалог. Зітхнув. Обернувся до мене боком, і направив свій погляд у гору, в сторону ріки. Думала він переварює мої слова. І думає як би то виплутатись із цієї ситуації та зберегти обличчя.

Ні. Різко повертається до мене, кілька кроків в мою сторону. І його губи уже на моїх. А руки жадібно нишпорять по спині, стискують талію, опускаються на стегна. Ніби перевіряє чи усе на місці.

А що я? А я нічого... Не обурююсь. Моє тіло його пам'ятає... несвідомо потяглася до нього, обійняла за шию, і відповідаю на поцілунок, так, ніби, давно не цілувалася. Так, щоб надолужати увесь цей час, що були не разом. Цей поцілунок зносить стіни, що побудувала. Повертає мені можливість відчувати, насолоджуватися близькістю між чоловіком та жінкою. І чорт, повертає мене в минуле...

Коли не вистачає дихання відриваюсь від його губ. Віддихуючись, дивлюсь на них деякий час, потім переводжу погляд на його очі. А там віддзеркалюються мої емоції. З тріумфом, наче він виграв. Наче я уже його...

Як би не так.

- Це нічого не означає і не міняє. - Відштовхуюсь від нього, і прямую до дому.

Якби я могла розчинитись у повітрі, то зробила б це, в цю ж мить.

Так мені прикро було, що піддалася. Чорт. Що поряд з ним відчувала цей вир емоцій.

***

Стас

"Це нічого не означає і не міняє!"? Он як? Маленька, та ти здала себе з потрохами. Не можна бути байдужою до чоловіка і так цілувати його.

Сиджу на ліжку в номері готелю і вже допиваю пляшку коньяку. А що? Хочеться забутись. Відповіла на поцілунок, а потім втекла. І я ж розумію, що не  мав права, що поспішив. Не вмію я довго круги намотувати навколо жінок. З мого скупого досвіду, всіх влаштовувала моя прямота.

І Аліна не виняток. Поки не почав зустрічатися з нею на останньому курсі інституту, то ще той ходок був. Така юність, мабуть, в усіх чоловіків. Це вже з нею в відносинах почав думати не тільки про своє задоволення. Її взагалі хотілось завжди оберігати. А потім, мабуть, переріс. Та все ж квіти жодного разу нікому не приносив. Навіть Аліні. Якось не задумувався про це. А вона ніколи не показувала, що для неї це важливо.

Тепер її квітами, мабуть, засипають. Он як Богдан приосанився. Це ж від нього віник стояв у неї в дома.

Про що я думав, коли почав говорити з нею на чистоту? Даремно карти відкрив. Хитрішим треба бути. Поводився так, ніби вона вільна жінка та ще й в захваті від мене.

Не вільна, так і я — останній чоловік, на залицяння якого вона відповість. Але ж відповіла, така солодка, моя маленька.

Думки плутаються. Плутар плутається... Ото мене уже розверзло. Стратег з мене ніякий. Добре, що в бізнесі маю надійного партнера, бо сам би зі своєю прямотою далеко не заїхав. Не погана ідея...

Набираю Макса.

- Так, друже? 

- Ти  в готелі, чи на місто пішов дивитись?

- В номері.

- Зайди до мене, діло є.

- Ок. Зараз буду.

Ну от може цей казанова допоможе шипи з моєї квіточки пообломлювати. А то ж не доберусь.

Макс заходить без попереднього стуку. Знаходить мене в тому ж положенні, дивлюсь у вікно.

- В честь чого таке свято? - коментує майже пусту пляшку.

- Та от, думаю... відшила вона мене...- випалюю я

- Ціну набиває? Слухай я розумію, що ти запав на цю Аліну. Якби не побачив твій інтерес, то може й сам попробував підкотити. Але напиватись через якусь бабу, що не дала, то вже занадто. Краще на секретарку б увагу звернув, вона, мабуть, вміє чоловіка задовольнити, бачив на якому авто їздить? Премії такі видавали, що мама не горюй, старалась небось.

- Вибирай слова. - підводжусь я, та вже хочу бити його по пиці, коли доходить, що він не в курсі. Тобто в курсі та не зовсім.

- Ти що, цю секретутку будеш вигороджувати?

- А при чому тут вона? - пропустив повз вуха все, що не стосувалося Аліни.

- Та-а-ак, ти краще назад сідай і розказуй. - глянув на мене, і сів у м'яке крісло поруч.

- Аліна, то моя Аліна, дівчина, яку я кинув, перед вильотом до Америки.

- Ти описував її не так. Шатенка, довге волосся...- задумуючись говорить приятель. - Та, в принципі, багато часу пройшло. То кажеш це вона і є. Ти ж казав, що не збираєшся вмішуватись в її життя. Що вже раз напартачив, більше турбувати не  будеш.

- Не можу. Як взяти і просто піти? Вона ж моя! - нічого він не розуміє. Та йому і не потрібно. - Слухай, ти підкажи як краще її завоювати, ти ж в цьому спец?

- Та ні. Жінки, якось самі біля мене з'являються, я тільки вибирав з якою зручніше піти. А завойовувати когось навіть думки не було. Не хоче ця — буде друга.

- То який з тебе порадник?- роздратовано кинув я.

- А що ти від неї хочеш? Не можу зрозуміти?

- Її хочу. - відповіді мені даються дуже змістовні, та мабуть, Макс не вміє читати думки.

- То через це ти напився?

- Чорт, Макс, ти не так зрозумів. Хочу повернути її і забрати із собою. Тоді затупив. А тепер є можливість на другий шанс.

- Та, яка можливість, якщо вона тебе відшиває? Забий ти. Тільки голову собі морочиш. Та подивись на себе! Напився посеред білого дня. Розмазня. Не дивно, що вона тебе не хоче.

- Ха. Мене вона також хоче. Але не підпустить. - відкинувся на ліжко, дивлюсь у стелю

- Звідки знаєш?

- Що знаєш?

- Слухай, з тобою п'яним говорити просто неможливо. - прикрикнув на мене Потоцький. - Звідки знаєш, що хоче тебе?

- Цілував її, а вона мене...-  мрійливо відповідаю. Ні. Не хвалюся, просто згадую як це фантастично-приємно тримати її у своїх руках.