Читати книгу - "Маленькі жінки. II частина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Абсолютно справедливо й розумно. Мені подобається твій вдячний дух, моя дорога. Дуже приємно допомогти людям, які цінують наші зусилля. Деякі не цінують, і це прикро, – завважила тітонька Марч, дивлячись через окуляри на Джо, яка розгойдувалася в гойдалці з надутим виглядом.
Аби тільки Джо знала, яке величезне щастя чекає на ту з них, якій вдалося здобути прихильність тіток, вона в одну мить стала б сущим янголом. Але, на жаль, у людей немає вікон у грудях і ми не можемо бачити, що відбувається в серцях інших. Можливо, так для нас краще, але в деяких випадках це було б дуже зручно та економно і для нашого часу, і наших почуттів. Своїм наступним зауваженням Джо позбавила себе кількох років задоволення й отримала своєчасний урок, який змусив її зрозуміти, що мистецтво стримувати свій язик – далеко не останнє серед інших мистецтв.
– Не люблю благодіянь. Вони пригнічують, змушують відчувати себе рабом. Я вважаю за краще робити все для себе самостійно й бути абсолютно незалежною.
– Гм! – приглушено кашлянула тітонька Керрол й кинула погляд на тітоньку Марч.
– Я ж тобі казала, – сказала тітонька Марч, не менш виразно подивившись у відповідь.
У блаженному невіданні щодо того, що саме вона зробила, Джо сиділа, задерши носа із зухвалим та революційним виглядом, який лише привертав до неї ще більшу увагу.
– Ти говориш по-французьки, люба? – запитала тітка Керрол, поклавши руку на руку Емі.
– Так, досить добре завдяки тітоньці Марч, яка дозволила Естер говорити зі мною, коли я захочу, – відповіла Емі, так вдячно глянувши на тітку Марч, що стара дама всміхнулася.
– А як у тебе з мовами? – запитала пані Керрол у Джо.
– Жодного слова не знаю. Занадто тупа. І терпіти не можу французьку – така безглузда, слизька мова, – пролунала груба й різка відповідь.
Дами знову обмінялися поглядом, і тітонька Марч сказала Емі:
– Ти, здається, тепер здорова й зміцніла, люба? З очима в тебе вже все в порядку, чи не так?
– О, так, дякую, пані. Я цілком здорова й збираюся багато малювати наступною зимою, щоб мати хорошу підготовку на випадок, якщо мені коли-небудь доведеться здійснити свою мрію й поїхати до Рима.
– Мила дівчинка! Ти цілком заслуговуєш того, щоб твоя мрія здійснилася. І я впевнена, що вона здійсниться, – сказала тітонька Марч, схвально погладивши Емі по голові, коли та нахилилась, щоб підняти тітчин клубок, що було впав.
Буркотун, на замок щеколду,
Сядь біля вогню та в’яжи панчіх… —
заверещав папуга, звиснувши зі спинки стільця тітоньки Марч і заглядаючи в обличчя Джо з таким кумедним виразом зухвалої цікавості, що було неможливо втриматися від сміху.
– Дуже уважний птах, – зауважила стара дама.
– Піди, дорога, прогуляйся! – крикнув папуга й застрибав до шафці з сервізами, явно бажаючи отримати ласий шматочок цукру.
– Спасибі за пораду. Так я і зроблю. Пішли, Емі, – і Джо завершила візит, відчуваючи ще глибше, що такі відвідини погано впливають на її організм. Вона по-чоловічому потисла тіткам руки, а Емі поцілувала обох, і дівчатка пішли, залишивши враження тіні й світла, що змусило тітоньку Марч сказати, коли двері зачинилися:
– Візьми її з собою, Мері. Грошей я дам, – а тітонька Керрол, у свою чергу, дуже рішуче відповіла:
– Неодмінно, якщо її батьки погодяться.
Розділ сьомий
Наслідки
Людність, котру збирала на своєму благодійному базарі пані Честер, була настільки вишуканою й елегантною, що всі юні леді по-сусідству вважали за велику честь торгувати за одним із столиків, і всі вони були дуже зацікавлені в тому, щоб отримати таке запрошення.
Емі запросили, а Джо – ні, що було благом для всіх сторін, бо в цей період життя її лікті все ще були рішуче відставлені в різні боки, і їй треба було не раз забитися, щоб навчитися триматися легко й вільно. «Зарозуміла й нецікава істота» була суворо залишена на самоті, а от талант і смак Емі отримали належну оцінку: їй запропонували столик художніх виробів, і вона доклала неабияких зусиль до його оформлення, в тому числі долучивши й свої найкращі роботи.
Усе йшло гладко до останнього дня напередодні відкриття базару, коли сталося одне з тих дрібних зіткнень, яких майже неможливо уникнути там, де близько двох з половиною десятків жінок, молодих і старих, з усіма їхніми упередженнями і взаємними образами, намагаються працювати разом.
Мей Честер заздрила Емі, бо та мала великий успіх серед будь-якого товариства, а якраз у цей період сталися кілька дрібних подій, які підсилили це почуття. Витончені малюнки пером і тушшю, що вийшли з-під руки Емі, абсолютно затьмарили на столику художніх виробів великі вази, розмальовані Мей, – це був перший укол її самолюбству.
Далі, серцеїд Тюдор на останній вечірці чотири рази танцював із Емі й тільки один – із Мей – це був укол номер два. Але головним, що влив отруту в її душу й давав, на її думку, право на недружню поведінку, був слух, що доніс до неї послужливий пліткар, про те, що дівчата Марч передражнювали її, коли були із візитом у Лембів.
Вся вина за це лягала на бешкетну Джо, яка занадто схоже наслідувала манери Мей, щоб це могло залишитися непоміченим, а Лемби – ще ті любителі посміятися – дозволили цьому жарту стати загальним надбанням. Втім, жодного слова про це не дійшло до самих злочинниць, і можна уявити жах Емі, коли ввечері напередодні відкриття базару до неї, коли вона якраз вносила заключні штрихи в оздоблення свого чарівного столика, підійшла пані Честер, якій, зрозуміло, теж не сподобалося звістка про глузуваннях над її донькою, і сказала ввічливим тоном, але з холодним поглядом:
– Люба, я тут з’ясувала, що учасниці базару заперечують проти того, щоб я віддавала цей столик кому б то не було, крім моїх дівчаток. Він найпомітніший – а дехто каже, що й найпривабливіший з усіх, а оскільки мої дочки – головні упорядниці базару, краще їм зайняти це місце. Мені шкода, що так вийшло, але я знаю, що ти щиро зацікавлена в успіху справи й не звернеш уваги на маленьке особисте розчарування. Ти отримаєш інший столик, якщо хочеш.
Пані Честер гадала, що вдасться легко виголосити цю невеличку промову, але насправді говорити природно, коли прямо на неї були спрямовані простодушні очі, повні подиву й прикрощів, виявилося нелегкою справою.
Емі відчувала, що за цим щось криється, але не могла здогадатися що саме й лише сказала тихо, не в силах приховати образу:
– Можливо, ви б хотіли, щоб я зовсім не брала участі в базарі?
– Люба моя, прошу, не ображайся. Це питання доцільності.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маленькі жінки. II частина», після закриття браузера.