Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

- Не дивлюсь, не дивлюся, - чується голос від вхідних дверей. - Я на хвилиночку, ключі забула!

- Рімма?

- Ось я забудько! – Рімма возиться з якоюсь сумкою. – Уявляєте, сумочку нову взяла, та й, як завжди, ключі залишила у старій. Але я вже йду! Не буду вам заважати!

- Рімма, де Лєра?

– Як це де? Вдома має бути! У вас же побачення! Я ось навіть ночувати до подруги пішла! Все для вас!

- Тільки Лєри немає. Ти нічого не переплутала?

- Не може бути! - Рімма навіть сплеснула руками. – Не розумію… Може, її в універі затримали? Знаєш, у неї там непоняткі якісь із балами. Ну, нічого, скоро точно буде! Хоча... Посиджу поки що з тобою, не нудьгувати ж тобі самому, справді!

До подруги, значить, ночувати вона вирушила... Хм... З таким декольте та розрізом на спідниці, що відкриває стегно... Ну-ну.

- Рим, якщо в тебе побачення, то ти йди. Сам зачекаю.

- Ні, що ти! Та й не маю жодного побачення! Так, на каву зібралися сходити! Але це все зачекає! Давай я тебе чаю наллю, або чогось міцнішого? Чи в тебе режим? - судячи з того, як вона посміхнулася, чудово знає, що режиму я не дотримуюся так строго, як хотілося б моїм тренерам. Але пити я поки що не збираюся.

- Тільки чаю, дякую.

Блядь! Під тріскот Рімми ні про що я вже другу годину запихаюсь тортом.

- Може, щось у неї сталося? - а що? Хіба мало? Раптом ще один придурок причепився? А я тут чаї ганяю!

- Ой, та що їй там може статися? – плескає очима Римма. – Хоча… Може, для неї це побачення не так уже й важливо… Ти пробач, Славо, але так іноді буває. Ми, якщо за нами починає бігати хтось, хто нам не подобається, то іноді відшиваємо. Кличемо на побачення, а самі не приходимо. Щоб  відчепився. Схоже, це якраз той випадок.

Ось воно, отже, як! Дякую, що мене хоч би просвітили! Хочеться загарчати і бахнути кілька разів кулаком об стіну. Це ж треба, вигадати такий чудовий спосіб послати мене на хуй! І, головне, з такими невинними очима! А? Ну, ні, новенька, тепер ти точно  мене не позбудешся! Хотіла побачення, отже, воно й буде! І якщо після нього ти вирішиш мене послати, то хоча б скажи мені це в обличчя! Ось багато я ненавиджу всякої хрені! А таку хрень ненавиджу найбільше з решти! Хіба важко поговорити, як нормальні люди? Ноги неодмінно треба витерти? А потім хлопати очима, вдаючи, що нічого не сталося? Ну, ні, красуне, тільки не зі мною!

- Слава, ну, чого ти, - Рімма якось надто виразно провела рукою по волоссю. - Я ж тут ... - вона сіла мені на коліна, широко розсунувши ноги і притулившись до мого паху. - Тобі зовсім не доведеться цього вечора залишитися одному... - її рука ковзнула до блискавки на джинсах, ніби туди ще можна щось просунути між її тілом, що притислося. - Розслабся, - зашепотіла вона мені на вухо, намагаючись його грайливо покусувати.