Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Я встав так різко, що Рімма мало не впала. Добре, що в мене реакція, встиг підхопити її рукою.

- Бувай, - кинув на ходу і пішов звідси на хрін, не обертаючись. Тому що зараз я готовий когось порвати, але зовсім не в тому сенсі, в якому хотілося б Ріммі. І все одно, хоч я і почував себе так, ніби на мене щойно вилили відро помиїв, десь залишався черв'ячок хвилювань за Лєру. Може, й справді з нею щось трапилося? Чи це моє чоловіче самолюбство не дозволяє визнати, що мені щойно так смачно плюнули в морду?

І взагалі, - підворіття тут якісь стрімкі, розумію я, оглядаючись на всі боки. Так, у гуртожитку я був ще, здається, на першому курсі, а потім, коли вже з'явилася квартира, у цьому якось начисто відпав сенс. Що за радість усамітнюватись там, де повно народу? Навіть набухати краще у своїй компанії, без будь-яких «придатних» на вогник. Це вони там чомусь гадають, що скрізь комунізм і все спільне, навіть пиятики. А ось ми з хлопцями зовсім так не вважаємо! Ну, і загалом, всі наші гуртові посиденьки закінчувалися плачевно. Для оточуючих, яких на них не кликали. А після цього ми плюнули та почали збиратися на тій території, де нам зручно. Тому що вбивати щоразу мозок замість того, щоб приємно розслаблятися, задовбало.

Навіть завмираю, полегшено видихаючи, побачивши знайому фігурку. Фух, отже, з нею все гаразд! І полегшення відразу накочує хвилею. Загалом, це непорядок, жити в такому місці! Та ще й тинятися цими підворіттями в темряві!

- Дякую, далі я сама! - дзвінко кричить Лєра і тільки зараз я розглядаю неслабо збиту чоловічу постать за крок від неї. От ні хріна ж собі! Тобто, виходить, поки я там сиджу і тиснусь ідіотськими тортиками, Лєрочка знайшла собі дещо краще! Охреніти просто!

- Точно? - перепитує її низький чоловічий голос.

- Так, так, не турбуйся, я вже майже вдома! - цей голос просто зводить мене з розуму, змушуючи голову плисти, як від спиртного. Як від літра горілки, матір вашу так!

- Ну, гаразд, тоді до завтра! – чую у відповідь цього «чоловіка».

Ось охрініти, га? Мало того, що мене проміняли на кого, так воно дівчину навіть додому провести не може! От чмо! І що я чую? " До завтра"?! Тобто вона після цього з ним ще збирається зустрітися? Ні, це вже повна херня!

Нічого не помічаючи довкола, Лєра з розмаху вдаряється в мої груди, прямо, як вранці. Та я теж гарний, просто завмер, офігеваючи від мужності її супутника. Зате відчувши її тіло, руки самі зреагували, притиснувши до себе і не випускаючи.

– Що? Хто? Та відпустіть! - Лєра, намагаючись вирватися, почала звиватися під моїми руками, остаточно зриваючи мені дах цими рухами. Яке ж трепетне у неї тіло... Яке спекотне...

- Тихо, це я. Слава, - шепчу їй прямо у волосся, уявляючи собі, як би я їх пестив руками ... Поки б вона так само звивалася, тільки без одягу. Яка її шкіра навпомацки? Це питання змушує мене задихнутися і притиснути її ще сильніше.

- Слава? - дівчина в одну мить розслабляється, через що я напружуюся ще більше. Особливо, в тому самому цікавому місці, яким мені зовсім не хотілося б її бентежити, тим більше, на вулиці. – А що ти тут робиш? - з щирою цікавістю запитує вона.

І тут до мене доходить. Та вона ж просто знущається! Ось же… Виразка! Чомусь інші лайливі слова в мене все одно в мізках не провертаються щодо неї!

- Іду з самого шикарного в моєму житті побачення, - зло хриплю їй прямо в губи, нахиляючись.

- Ну, ось і вітаю! - А в неї від чого так збилося подих? І голос якийсь раптом став… Здавлений?

- Не те слово, вітання! - видихаю я, майже відштовхуючи від себе цей двуличний ходячий секс.

І прямую до своєї тачки, навіть не слухаючи, що вона там починає белькотіти. Бля, це ж треба, так мене бортанути! І ще вдавати, ніби нічого не сталося! Це капець просто! Ні, всі жінки, - справжнісінькі єхидини, щоб там хто не говорив! Краще б я тачку з хлопцями вибирати поїхав замість того, щоб слини розпускати! До речі, про них. А я ж з Едом і Андрюхою з-за неї мало не бився! І, що, - вартувало воно того?